У чому проблема?
На четвертий рік повномасштабної війни потреба у військових кадрах в Україні лише збільшується. А ті захисники та захисниці, які на фронті ще із самого початку, потребують перепочинку та заміни.
Водночас ситуація із призовом кардинально змінилася, йдеться в матеріалі Euromaidan Press. Якщо у 2022-му сотні тисяч українців добровільно ставали на захист Батьківщини, то у 2024-му кількість людей, які намагаються уникнути військової служби, була більшою за тих, хто добровільно зголошується на неї. Серед причин — низька ймовірність потрапляння на бажану посаду, некомпетентність окремих командирів, відсутність строків служби, погане планування тощо.
Яке рішення?
Максим уже понад рік як долучений до одного з добровольчих підрозділів та виконує бойові завдання в його складі. Він каже, що таку службу можна назвати лагідною мобілізацією, оскільки вона дає можливість підготуватися завчасно, із комфортним для себе темпом і без додаткового тиску.
За його словами, участь у добровольчих формуваннях передусім може бути корисною для людей, які ще не мали військового досвіду, але хотіли б спробувати та, зрештою, визначитися, чи готові вони й чим можуть бути корисними. Очевидною перевагою добровольчих формувань є свобода, адже вхід тут такий же добровільний, як і вихід.
"Не всі готові одразу мобілізовуватися чи підписувати контракт на тривалі терміни. Хтось поки не може залишити роботу чи бізнес, але водночас мав би бажання захищати свою Батьківщину. Хтось елементарно має страх чи ще не визначився, куди саме долучитися. У таких випадках першим підготовчим кроком могла б стати участь у добровольчому формуванні", — розповідає доброволець.
Фото з особистого архіву Максима
У цивільному житті Максим — айтівець. Каже, що з початком повномасштабного вторгнення разом зі знайомими активно волонтерив та допомагав ЗСУ. Але з часом зрозумів, що не може більше залишатися на цьому рівні й хотів би робити щось більше. Але оскільки досвіду військової служби не мав, дещо вагався. Тоді в соцмережах він натрапив на сторінку командира одного з добровольчих підрозділів аеророзвідки.
"Я написав йому повідомлення, де розповів, хто я, сказав, що хотів би спробувати себе як доброволець-аеророзвідник, бо як таких навичок не мав. Зазначив, що маю можливість купити собі спорядження й у вільні від роботи дні навчатися, готуватись і долучатися до виїздів.
Уже через тиждень отримав Google-форму, де потрібно було розповісти про свої професійні військові навички, зокрема, поводження зі зброєю. Я ж чесно зазначив, що проходив лише кілька тренінгів із такмеду. Тож навіть не сподівався, що мене візьмуть. Але вже через кілька тижнів мене додали до групи добровольчого підрозділу, із чого й почалася моя нова сторінка в житті", — пригадує Максим.
Він каже, що служба в добровольчому підрозділі насамперед привабила його своєю гнучкістю та екологічним входом. За його словами, там ніхто нікого не кидає в бій одразу. Спочатку всі охочі проходять навчання від досвідчених побратимів і посестер із бойовим досвідом (його тривалість та специфіка може різнитися залежно від підрозділу), беруть участь у тренувальних виїздах, де можна подивитися, як усе працює. Якщо не страшно і ви відчуваєте готовність, то тоді можна відвідати прифронтове містечко, а згодом — здійснити перший бойовий виїзд.
Фото з особистого архіву Максима
У Інни шлях до служби в добровольчому підрозділі був дещо іншим. У цивільному житті вона працювала журналісткою, але у 2023-му вирішила підписати контракт із ЗСУ і стати на захист Батьківщини. До цього вона ретельно підготувалася, зокрема, пройшла тримісячний курс загальної військової підготовки для цивільних, домедичну підготовку, навчання з керування дронами тощо. Але, за її словами, через те, що вона дівчина, їй або відмовляли, або пропонували небойові посади.
"Куди я тоді не зверталася, мені скрізь пропонували або посаду діловода, або роботу в пресслужбі. Я ж чітко вирішила, що хочу брати участь у бойових завданнях. Якось я поїхала до свого друга в один із добровольчих підрозділів, щоб написати про них статтю. Ми розговорились, і я розповіла про свої наміри й загальну ситуацію. Тоді він запропонував долучитися до них. Так я стала операторкою БпЛА", — ділиться дівчина.
Фото з особистого архіву Інни
Як це працює?
Загалом добровольчі формування в Україні працюють ще з 2014 року. Тоді, коли державний апарат був дезорієнтований, а чимало регулярних частин не зовсім боєздатними, добровольці стали рятівним колом.
"Згадаймо і Мінські домовленості, які фактично обмежували легальну роботу наших військових, але добровольці могли діяти там, де ЗСУ не могли офіційно відповідати. Це рятувало ситуацію, бо дало змогу нам захищатися і давати відсіч ворогу, навіть якщо це було поза рамками офіційних структур", — пояснює Інна.
Сьогодні, як і тоді, добровольчі формування не є законодавчо визнаними, але свої дії вони узгоджують із силами оборони.
Саме тому військові часто називають цей спосіб служби "напівлегальним", бо, беручи участь у добровольчому формуванні, офіційно ви вважаєтеся цивільними, а не військовими. Однак така "напівлегальність" відкриває і чимало переваг добровольчої служби в порівнянні з регулярними частинами.
- Насамперед це можливість вільно вступати до складу добровольчих формувань і виходити з них за потреби.
Наприклад, у підрозділі Максима діє система щомісячних ротацій. У середньому ротація триває один тиждень. Тобто на тиждень частина команди їде на бойове завдання, а далі знову повертається в цивільне життя. І так чергується з рештою груп.
Це дає змогу працювати і на цивільній роботі, і в зоні бойових дій, і відновлюватись. Якщо у вас не виходить поїхати, ви можете відмовитись. Тут є право вибору, наголошує доброволець.
"На своєму першому бойовому виїзді я переконався у важливості ось такого плавного переходу між цивільним та військовим життям. Уже за перший день роботи на позиціях ми почули все, що тільки можна: артилерію, КАБи, гради, дрони. Було важко, але робота пройшла ефективно, усі залишилися живі та здорові, і я побачив, як усе відбувається насправді", — ділиться Максим.
Хлопець пригадує, коли вперше повернувся додому після бойового виїзду, усе здавалося диким. Після тижня обмежень, постійної напруги й небезпеки, було важко перемкнутися назад.
"Пам'ятаю, як вийшов на вулицю, де світило сонце, люди їли морозиво, і це здавалося мені нереальним. Я довго намагався адаптуватися, але весь час думав: якщо мені складно після одного тижня, як витримують ті, хто потрапив на фронт, не очікуючи цього, і проводять там місяці без відпусток? Цей досвід показав мені реальну картину, тож я точно знав, до чого треба готуватись", — каже доброволець.
Натомість у підрозділі Інни не було практики постійних ротацій. Але якщо потрібно було взяти паузу, то вона могла це зробити. Каже, що гостру потребу у відпустці відчула після двох місяців свого перебування на службі.
"Тоді ми брали участь у бойових завданнях у період контрнаступу на Запорізькому напрямку, зокрема, у звільненні села Роботине. Ці два місяці були для мене надзвичайно інтенсивними: постійні обстріли, відсутність повноцінного сну та адаптація до умов війни після цивільного життя. У певний момент я зрозуміла, що потребую відпочинку, і попросила у командира місячну перерву. Мене відпустили без проблем", — ділиться доброволиця.
- Крім цього, добровольчі підрозділи не обмежені державними бюрократичними процедурами. Це, за словами наших співрозмовників, дає змогу швидше ухвалювати рішення.
Фото з особистого архіву Інни
- Відрізняється і взаємодія всередині команди.
Як правило, кількість особового складу менша, ніж у регулярних частинах, тож взаємодія всередині команди є радше дружньою, ніж ієрархічною. Розподіл ролей може відрізнятися залежно від підрозділу, але кожен із них має свого командира. Водночас у комунікації менше формалізму.
"У добробатах, наприклад, до командира можна підійти з проханням чи запитанням і без «Дозвольте звернутись», а просто сказати: «Друже, скажи, будь ласка…». Бо ж є набагато важливіші речі, ніж звертання. Тому в цьому плані атмосфера, можна сказати, більш сімейна, водночас кожен розуміє свою зону відповідальності", — зазначає Інна.
- Ще однією перевагою є те, що підрозділи надають шанс потрапити на фронт тим, хто з певних причин досі не був призваний до лав ЗСУ (через вік, стан здоров'я) або втомився чекати своєї черги в межах мобілізації.
"У нашому підрозділі ми всі цивільні люди, які мають основну роботу, але з огляду на свої можливості, бажання, фінансування вирішили долучатися більш активно та виконувати бойові завдання для певних структур ЗСУ. У нас немає ні бронювання, ні приписки до когось, ні оформлення. Також у нас немає державного забезпечення — лише підтримка постійних донорів, донати та власні ресурси", — розповідає Максим.
Але, за його словами, такі підрозділи, звісно, не працюють "наосліп". Часто вони співпрацюють із регулярними частинами ЗСУ й допомагають там, де не вистачає ресурсів.
Це також дає можливість попрацювати з різними бригадами та зрозуміти, яка бригада працює ефективно, а яка — ні, і куди, наприклад, ви хотіли б долучитися надалі, у випадку мобілізації тощо, додає Інна.
Фото з особистого архіву Інни
- Можливість отримати практичний досвід перед тим, як мобілізуватись.
Добровольча служба дає також можливість випробувати себе й набути певний бойовий досвід.
"Мені це допомогло зрозуміти, чи підходжу я для бойової роботи взагалі. Спочатку, коли я намагалася потрапити в структури ЗСУ чи Національної гвардії, мене ніхто не хотів брати через певні стереотипи: мовляв, «дівчина, худенька, що вона може?» Але вже після пів року в добровольчому підрозділі я отримала бойовий досвід, а з ним і довіру та визнання командирів, які обирали мене не за зовнішністю, а вже за вміннями", — каже Інна.
За її словами, добровольчі формування — це свого роду "демоверсія" військової служби. За цей час можна спробувати себе в різних ролях та зрозуміти, що найбільше підходить. Сама доброволиця лише через кілька місяців визначилася, що хоче бути операторкою БпЛА. До цього ще вагалася, думала про медичну евакуацію чи інші напрямки.
Також служба в добровольчих підрозділах дає змогу відчути всі реалії війни та роботи в складних умовах. Зокрема й так, як реагує на постійну небезпеку ваша психіка. Як додає Максим, краще дізнатися це в добробаті, ніж підписати контракт і зірватися в критичний момент.
А це точно працює?
Одним із найбільших недоліків добровольчих підрозділів є, звісно, відсутність державного фінансування. Тут ви не отримуватимете зарплати, тому паралельно добровольці мають або основну роботу, або якусь власну справу, яка приносить пасивний дохід і не потребує фізичної залученості.
"Пригадую, як я чергувала службу в добровольчому підрозділі із роботою журналістки. Певний час наші екіпажі працювали за графіком 2/2, тобто два дні на завданнях, два дні відпочинку. Й от у таких перервах між бойовими виходами я брала інтерв'ю і писала статті під звуки КАБів, бо ж жити за щось треба було", — ділиться Інна.
Переважно фінансування добровольчих підрозділів забезпечується спонсорами та донатами, а ще власними коштами учасників. Але, наприклад, коли ви на завданнях, то їжею, ліками та іншими необхідними побутовими речами на час ротації вас забезпечує підрозділ.
Ще один недолік — відсутність соціальних гарантій. Добровольці не можуть претендувати на якісь грошові виплати, наприклад, у випадку поранення. Бо юридично — ви цивільна людина, яка якимось чином опинилась у зоні бойових дій і отримала поранення. Крім цього, ви не можете претендувати й на інші пільги, які мають військові.
До цього списку можна віднести й невизначений внутрішній статус добровольців, адже в нашому законодавстві такого терміна немає.
"Я постійно відчувала себе не «трушною» військовою. Коли мене питали, чим я займаюсь, то казала, що волонтерю. Бо ж офіційного статуту військової у мене не було", — додає Інна.
Наразі ж через вищезгадані труднощі спостерігається тенденція, що все більше добровольчих формувань рухаються до легалізації у складі структурних підрозділів МВС, ЗСУ або Нацгвардії. Максим та Інна також вирішили офіційно приєднатися до війська.
Фото з особистого архіву Інни
"Моя мотивація зростає, я бачу результат своєї роботи та відчуваю свою залученість. Тому я вже остаточно вирішив підписати контракт і діяти як військовий, а не цивільний. Річ також і в тім, що у статусі цивільних осіб багато завдань не можна виконувати легально, тому офіційний статус дає доступ до важливих даних і ресурсів, що значно збільшує можливості", — каже Максим.
Інна також уже підписала контракт і офіційно стала військовою. Щоби прийти до цього, вона мала постійно доводити, що не просто жінка, а бойова одиниця, яка здатна витримати і виконувати складні завдання. Добробат дав їй можливість інтегруватися і стати частиною військової структури.
"Зараз, коли я в армії, мені набагато легше, ніж цивільним, які тільки долучаються. Я вже маю досвід і можу швидко налаштовувати контакти з інструкторами та товаришами по службі. Моєю перевагою є також і бойовий досвід, який полегшує адаптацію. І саме добробат допоміг мені знайти свій шлях у військовій справі", — ділиться вона.
Тому, за її словами, питання узаконення роботи добровольчих підрозділів досить важливе й зараз як ніколи на часі. Інна каже, що було б добре, якби, наприклад, Сили спеціальних операцій або ГУР узяли на себе відповідальність за менеджмент цих структур. Але важливо, щоб ця централізація не перетворилася на бюрократичну тяганину, бо все, що проходить через систему Міноборони чи інших офіційних структур, часто затягується.
Також дівчину турбує перспектива мирних домовленостей, які можуть обмежити активні бойові дії.
"Я йду в армію воювати, а не просто числитися в лавах військових. Якщо мені скажуть: «Не можна діяти, чекайте наказу» — це буде великою проблемою. Тому, на мою думку, централізація добровольчого руху потрібна, але у форматі, де зберігається його склад, гнучкість і оперативність. Тоді це буде реально ефективно", — підсумовує Інна.
