Чи є перспективи у законопроєкту "Про засади відновлення України"
У чому проблема?
У серпні 2024 року у парламенті відбулися публічні консультації щодо законопроєкту «Про засади відновлення України». Він є частиною пакету реформ для отримання макрофінансової допомоги в рамках Ukraine Facility і має важливе значення для відбудови країни.
Проєкт закону має амбітну мету – врегулювання основних правових, організаційних і фінансових засад для здійснення ефективного, прозорого та підзвітного відновлення України, а також засад створення та функціонування системи DREAM. Вона має забезпечити прозорість, оскільки дозволить бачити кошториси, бюджетні та міжнародні джерела фінансування, тих, хто подає проєкти, та інші важливі деталі.
DREAM, безумовно, зручна інтерактивна платформа для регіонів, які не треба відроджувати з попелу, таких як Київщина та Черкащина. Проте відновлення Донеччини, Луганщини, Херсонщини, Криму і частини Харківщини вимагає зовсім іншого підходу. DREAM — це рішення для проєктів невеликого масштабу, а відновлення цілих міст потребує національної стратегії, яка має враховувати всі аспекти відбудови.
Яке рішення?
Для відродження вщент зруйнованих міст необхідне врахування всіх аспектів, які виходять за межі локальних проєктів. Це стосується створення нової економіки, екологічного відновлення, а також соціальних і демографічних викликів. Під час парламентських публічних консультацій ключова теза Коаліції «На лінії зіткнення» про необхідність першочергового формування національної стратегії отримала широку підтримку. Декілька робочих груп одночасно дійшли до такого ж висновку.
Деякі наші запити почули — оновлений законопроєкт запроваджує поняття «зруйнований населений пункт» і «значно пошкоджений населений пункт». Передбачається, що Кабінет Міністрів буде визначати, які населені пункти підлягатимуть першочерговій відбудові, на підставі цього формуватиметься список конкретних проєктів. Та постає питання: як будувати нові міста на руїнах? Хто має це робити? Чи здатні це реалізувати військові адміністрації?
Держава повинна проаналізувати всі збитки, завдані війною: економічні, екологічні, соціальні та демографічні, і на основі них сформувати цілісне бачення. Далі можна розробляти обласні та місцеві стратегії відновлення. А вже після деокупації та настання сталого миру ці стратегії можна буде поетапно реалізовувати через окремі проєкти, наприклад, через платформу DREAM.
Як це працює?
Державна політика відновлення має чітко показати людям, яких росія вигнала з їхніх домівок, що повернення до кордонів 1991 року — це не гучні слова, а реальний план дій. Тому першочерговим завданням має стати розробка механізмів підготовки до повоєнного відновлення. Відбудова територій без настання тривалого миру — це пусте витрачання коштів, але стратегія, яка підготує регіони до нього, необхідна вже зараз. Це дасть внутрішньо переміщеним особам розуміння, що відновлення їхніх міст розпочнеться одразу після деокупації.
Друге завдання — це робота над поверненням людей. Необхідно з'ясувати, за яких умов вони на це погодяться, забезпечити сприятливе середовище для бізнесу з чіткими інвестиційними правилами й економічними стимулами. Відновлення не повинно ґрунтуватися на старих радянських підходах — інновації, зелені технології та нова логістика мають бути в центрі стратегії. Треба з'ясувати, яким чином створити екосистему науково-дослідних інституцій і кластерів, які б займалися збором даних, прогнозуванням і реалізацією проєктів. Зокрема, це стосується екології. Локалізація таких установ безпосередньо в регіонах дозволить ефективно розвʼязувати ці проблеми. На Донеччину та Луганщину після деокупації поїдуть представники креативної сфери — журналісти, науковці, урбаністи, екологи, діячі культури. Вони захочуть досліджувати та висвітлювати місцеве життя. Державна стратегія обов'язково має врахувати й цей аспект.
Третє важливе завдання — оборона. Вона повинна бути інтегрованою у план відбудови. Без надійної системи безпеки повернення людей до нормального життя неможливе. Дехто пропонує створити територію з мінними полями, парканами та ровами без людей на кілька десятків кілометрів углиб від кордону, та міжнародний досвід показує, що це неефективно. Тому ця проблема потребує аналізу та нових рішень.
Головне — негайно розпочати процес розробки концепції повоєнного відновлення окремих регіонів, аби після деокупації не набудувати «міст-привидів», у які ніхто не захоче повертатися, та не допустити незворотних помилок. Рамкового документа із загальними принципами державної стратегії, яким і є цей законопроєкт, недостатньо.
