“Якщо це комусь і потрібно, то українцям”: як на Подолі з’явився скандинавський терапевтичний сад
Мікаел Колвілл-Андерсен розповідає, що концепція терапевтичних садів відома вже тисячоліттями. Пригадує про римлян, які використовували сади не тільки як джерело їжі, але й місця для терапії. Далі говорить про японську концепцію "лісових купань". Вона заохочує людей виходити в ліс і просто "купатися" в природі.
Цим він наголошує, що терапевтичні можливості природи інтуїтивно зрозумілі для людей. Водночас і науково доведено, що перебування на природі може зменшити стрес. Саме тому близько 15 років назад дослідники з Данії та Швеції почали вивчати це питання. Їх цікавило, як природа може допомагати у лікуванні психологічних проблем.
Як наслідок дослідники дізнались, що терапевтичні сади можуть не лише зменшувати стрес, але й лікувати психічні травми та ПТСР. Це можливо, якщо правильно розробити дизайн саду, враховуючи теорії людської поведінки.
"Ця наука стала настільки усталеною, що в кожному місті Данії тепер є терапевтичні сади. Ними користуються не лише громадяни, які борються зі щоденним стресом, а й ветерани різних війн", — розповідає урбаніст.
Данський урбаніст Мікаел Колвілл-Андерсен. Фото з Фейсбуку Мікаеля Колвілла-Андерсена
У чому проблема?
Проживши в Україні два роки, Мікаел Колвілл-Андерсен побачив проблеми українців з психічним здоров'ям. Він зрозумів, що терапевтичні сади могли б допомогти, але ніхто не створював їх в українських містах. Данець не розумів, чому це так?
Відповідь на це запитання він отримав під час розмови зі своєю німецькою подругою. Гуляючи Подолом, вони почали обговорювати терапевтичні сади, але вона ніколи про них не чула. Тоді урбаніст зрозумів, що насправді ця концепція ніколи не поширювалася за межі Данії та Швеції. Тож і в Україні ніхто не знає про терапевтичні сади.
"Тоді я подумав, що якщо це комусь і потрібно, то українцям — не лише ветеранам, а й усім у суспільстві. Ми всі маємо справу з різними рівнями стресу і травми, тому я вирішив спробувати реалізувати пілотний проєкт тут, у Києві, сподіваючись надихнути більше таких проєктів по всій Україні", — розповідає Мікаел Колвілл-Андерсен.
Яке рішення?
Урбаніст розповідає, що всіх, з ким він говорив, захоплювала ідея створити такий сад у Києві. Тож йому вдалось швидко знайти людей, готових профінансувати проєкт. Але через бюрократію процес затягнувся.
"У якийсь момент я подумав: «Це ж сад, і зараз весна — час, коли його і починають садити». У мене ще не було грошей, але я просто сказав: «До біса, зробимо це»", — пригадує Мікаел Колвілл-Андерсен.
Облаштовувати сад урбаніст вирішив поблизу психіатричної лікарні імені Павлова у закинутій місцині. Отримати дозвіл на використання землі було відносно легко. Всі, з ким спілкувався урбаніст, розуміли важливість цього саду.
Далі він відкрив "банку", щоб зібрати кошти на певні речі, необхідні для початку роботи. Зібравши потрібну суму, організував толоку, щоб розчистити територію від сухостою, який згодом використовували повторно, а також від чималої кількості сміття.
"Я очікував, що в першу суботу прийде 50 людей, але за вихідні прийшло 500. Це показує, наскільки важливість саду інтуїтивно зрозуміла для українців. Це було божевілля. Наступні 11 тижнів кожні вихідні, можливо, було не так багато людей, але їх було достатньо, щоб виконати роботу", — говорить Мікаел Колвілл-Андерсен.
Водночас урбаніст наголошує, що реалізувати проєкт вдалось завдяки "поєднанню волонтерського духу та готовності спонсорів підтримати проєкт". Найбільшу фінансову підтримку надали Данський культурний інститут та Дім Європи. Також Jysk і Rotary Club надали 150 000 гривень, щоб заплатити за деревину, а "Дніпро М" та Husqvarna також надали інструменти та генератори необхідні для роботи.
Так за одинадцять тижнів з'явилася основна команда з близько 15 відданих волонтерів. Вони були на толоці кожні вихідні. І вже 28 червня відбулось урочисте відкриття терапевтичного саду.
Як це працює?
Як каже Мікаел Колвілл-Андерсен, коли створюєш терапевтичні сади, важливо враховувати теорії про людську поведінку. Та, яка лягла в основу київського саду, називається "теорія перспективи-притулку". Вона пояснює, як зробити середовище безпечним на психологічному рівні.
Річ у тім, що мільйони років люди потребували або притулку — місця, де можна захиститися від потенційних ворогів чи хижаків, або перспективи — можливості сканувати найближчу місцевість на наявність загроз. Цього ми потребуємо і зараз.
"Водночас навіть у повсякденному житті людям важливо мати щось міцне за спиною. Наприклад, у кафе, якщо я сиджу спиною до стіни, а ви спиною до відкритого приміщення, я почуваюся безпечніше, тоді як ви можете почуватися менш захищеним", — розповідає урбаніст.
Саме тому він розробив спеціальні тристоронні альтанки. Одна з її стін складається з дерев'яних колод чи брусів та повністю суцільна, створює почуття захищеності. Дві сусідні нагадують паркан, який лише частково відмежовує людину. Водночас захищає і дає можливість спостерігати за тим, що відбувається навколо. А замість четвертої стіни — вільний простір, що не заважає сканувати. Така альтанка дає почуття захищеності та водночас можливість оглянути все навколо. Відповідно людина почуває себе в ній безпечно та здатна розслабитись.
Ще один важливий елемент ландшафтного дизайну — це дальній план. Не обов'язково бачити буквально на 20 кілометрів вперед. Проте має бути відчуття, що вдалині видніється чи то озеро, чи річка, чи просто відкритий простір.
"Ми спроєктували наш сад на пагорбі, щоб забезпечити цей далекий краєвид, створюючи мильну бульбашку природи, яка огортає людей", — коментує Мікаел Колвілл-Андерсен.
Вид на терапевтичний сад з пагорба
Інша теорія, яку застосовували у цьому саду, називається "теорія відновлення уваги". Живучи в місті, люди щосекунди споживають інформацію. Наш мозок вимушений постійно фільтрувати її, оскільки не може впоратись з таким об'ємом. І це змушує людину відчувати себе пригніченою.
Натомість коли ви сидите в саду поміж дерев, кількість різних подразників значно зменшується. Залишаються тільки спів птахів, шелест листя, запахи рослин та загальне відчуття природи. Це зменшує навантаження на мозок і дає змогу відпочити.
"Це ліс, тож тут вже є дерева, але ми додали різноманітні рослини, які забезпечать сенсорний досвід у різні пори року — навесні, влітку, восени, взимку. Змішали їх з соснами, які мають заспокійливий запах. Ще ми висадили в'юнкі рослини, листя яких не опадає взимку. Це допоможе захисти сад від вітру та шуму протягом всього року", — розповідає Мікаел Колвілл-Андерсен.
Також терапевтичний сад ділиться на три рівні залежно від складності психічних травм. Перший — для тих, хто постраждав найсильніше. Це ті, хто ледве може розмовляти чи вийти з дому. За словами урбаніста, такі люди можуть страждати на параною чи бути схильними до суїциду. Мікаел Колвілл-Андерсен каже — цим людям такі сади мало як можуть допомогти. Для них тут є альтанки лише з одним стільцем. Це можливість побути на самоті. Такі люди можуть просто прийти, сісти там і почати працювати зі своїми проблемами та дозволити природі частково допомогти.
На другому рівні також є альтанки, але з лавками, на яких можна сидіти з кимось. На відмінну від першого рівня інші зони заохочують людей, які починають розмовляти та одужувати, сидіти з родиною, опікунами чи друзями.
Третій рівень — це зона загального користування з вогнищем і круглим простором для колективного відпочинку. Тут також можна рубати дрова та займатися садовою терапією. У спеціальних ящиках люди можуть вирощувати власні рослини. Тут також є місце для фізичної активності, де люди можуть балансувати на доріжці.
"Коли ви в депресії, чи то, наприклад, через розрив стосунків, чи через ПТСР, здається, що все у вас в голові. Вам сумно, ви лежите на дивані, але потім ваш мозок починає відновлювати зв'язок із вашим тілом. Ви розумієте: «О так, у мене є руки і ноги. Я хочу щось робити». І з цим допомагає садова терапія — прибирання, садівництво, рубання дров", — розповідає урбаніст.
Мікаел Колвілл-Андерсен говорить, що у саду вже було чимало відвідувачів, зокрема людей з лікарні поблизу. Багато лікарів звідти тепер приводять своїх пацієнтів до саду. Частина з них допомагали його будувати. Урбаніст також спілкувався з ветеранами, які відвідували парк — ті назвали проєкт "дивовижним і корисним".
Зараз урбаніст сподівається отримати фінансування, щоб найняти на роботу двох людей, які надаватимуть інформацію та консультації в саду. Коли повністю завершить роботу над проєктом, не планує працювати над новими садами.
"Особисто я не хочу будувати більше садів. Я містобудівник, а не ландшафтний архітектор, хоча на пів року став ним для цього проєкту. Це був дивовижний досвід, але зараз у мене є інші проєкти", — розповідає урбаніст.
Натомість Мікаел Колвілл-Андерсен хоче перейти до організації воркшопів для фахівців з психічного здоров'я та ландшафтних архітекторів. Він очікує, що його досвід може бути корисними та надихне людей створити терапевтичні сади в інших містах України.
Зацікавленість до проєкту вже висловили декілька українських міст: Рівне, Черкаси та Львів. Також терапевтичний сад для українських і власних громадян хочуть зробити в Братиславі, столиці Словаччини.
Тож зараз урбаніст завершує роботу над терапевтичним садом на Подолі та переходить до інших проєктів. Він розповідає, що це було доволі складним завданням, особливо з погляду логістики та постійної організації толок. Хоча сам він не готовий пройти крізь це ще раз, але радо проконсультує охочих побудувати свій власний сад.
"Я завжди був міським хлопцем. Мені потрібно сидіти в кафе, спостерігати за поведінкою людей. Але цей проєкт — це був жарт, який я сам над собою пожартував: я страждаю від сильної тривоги, тому побудував сад як власну терапію. А потім подарував його людям України. Для мене було терапевтично щодня перебувати в лісі, проєктувати, працювати з людьми. Але зараз мені потрібно повертатися до міського життя", — говорить Мікаел Колвілл-Андерсен.
Ми створили цей матеріал як учасник мережі "Вікно Відновлення". Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win
