“Сучасний погляд”: як працює реабілітаційна програма для ветеранів, що втратили зір
У чому проблема?
Втрачаючи зір, людина опиняється в стресовому стані — її життя кардинально змінюється. В такій ситуації вкрай необхідна "рука підтримки", як в прямому, так і переносному сенсі. На жаль, зараз держава не сконцентрована на медичній реабілітації захисників, які втратили зір через поранення. Соціальний аспект лягає на плечі рідних та близьких, яким і самим потрібна допомога, аби розібратися в тому, яким є світ незрячої людини.
Яке рішення?
Громадська спілка "Всеукраїнська ліга організацій осіб з інвалідністю по зору «Сучасний погляд»" започаткувала та реалізує проєкт "Життя після війни", спрямований на реабілітацію ветеранів і ветеранок, які втратили зір, захищаючи Україну. В рамках проєкту команда проводить виїзні навчання та реабілітаційно-відновлювальні табори для військовослужбовців, які втратили зір, та членів їх родин.
Комплекс заходів, спрямований на повернення військових з втратою зору до незалежного самостійного життя, став можливим за фінансової підтримки Міжнародного благодійного фонду Олександра Терещенко та благодійної організації "БФ «Побачимо перемогу»".
Про те, як виник і працює проєкт, успіхи та проблеми ветеранів, які втратили зір під час бойових дій, "Рубриці" розповів Микола Дубов, віцепрезидент Громадської спілки "Сучасний погляд".
Як це працює?
"Ми — єдині в Україні, хто з 2019-го року проводять реабілітацію бійців, які втратили зір на війні"
"Сучасний погляд" створили ще у 2013-ому році. Творцями спілки стала група активних людей з інвалідністю по зору, які представляли громадські організації з кількох областей України. За 10 років діяльності спілка реалізувала багато проєктів, спрямованих на підтримку людей з глибокими порушеннями зору. Члени організації стали експертами у питаннях соціальної адаптації, забезпечення доступності та реабілітації людей з порушеннями зору, взяли участь у розробці та створені багатьох нормативно-правових актів, які стосуються питань осіб з інвалідністю.
Микола Дубов, голова Харківської обласної організації УТОС віцепрезидент Громадської спілки "Сучасний погляд"
Історія реабілітаційно-відновлювальних таборів для українських військових, які втратили зір під час бойових дій, починається ще у 2019-ому році. Тоді до ГС "Сучасний погляд" майже одночасно звернулися Олександр Терещенко, боєць-кіборг, який отримав інвалідність під час оборони Донецького аеропорту, на той час заступник міністра з питань ветеранів та Валерій Сушкевич, на той момент радник президента України з питань захисту прав осіб з інвалідністю. Вони попросили "Сучасний погляд", який вже мав досвід проведення близько 20 фізкультурно-реабілітаційних таборів для людей з глибокими порушеннями зору, провести пілотний табір для учасників АТО та ООС, які втратили зір.
У максимально стислий термін спілка підготувала відповідну програму, визначила необхідні дисципліни, склад тренерів, матеріально-технічне забезпечення. І у вересні того ж року відбулися перші реабілітаційно-відновлювальні збори для ветеранів, які втратили зір, та членів їхніх родин. В пілотному зборі, протягом якого ветерани навчалися жити заново, взяли участь п'ятеро ветеранів. Під час повномасштабного вторгнення роботу над цим напрямком продовжили.
Боєць вчиться ходити з тростиною
"«Сучасний погляд» — єдина організація в Україні, яка з 2019-го року проводить реабілітацію бійців, які втратили зір на війні. Наша команда — це фахівці з вищою освітою у різноманітних галузях та з різних куточків України: тифлопедагоги, психологи, дефектологи, реабілітологи, юристи, фахівці з невізуальної доступності комп'ютерної техніки та мобільних ґаджетів, фахівці з орієнтування у просторі, фізичні терапевти, ерготерапевти.
Переважна більшість тренерів, які беруть участь у проєкті «Життя після війни», є особами з глибокими порушеннями зору (до речі, зараз ментором у складі нашої команди є ветеран з повною втратою зору, який був учасником пілотного збору у 2019-ому році). Іншими словами, ми розуміємо проблеми наших учасників, тому що і самі колись долали перешкоди, які постали перед ними у зв'язку з втратою зору", — говорить Микола Дубов віцепрезидент Громадської спілки "Сучасний погляд".
Він зазначає, що під час великої війни послуга реабілітаційно-відновлювальних таборів стала більш актуальною ще й тому, що в Україні досі відсутня державна програма соціальної реабілітації військових, які втратили зір.
"Все закінчується на медичному рівні. А всі центри так званої комплексної реабілітації різних форм власності не надають необхідної підтримки ветеранам з глибокими ураженнями зору. А це — дуже специфічна сфера діяльності, яка суттєво відрізняється від роботи з ветеранами з ампутаціями, порушеннями опорно-рухового апарату тощо", — пояснює Микола Дубов.
Життя після війни має тривати!
Програма реабілітації та реадаптації ветеранів складається з кількох етапів:
- Виявлення військових, які втратили зір. Це відбувається через ветеранську спільноту, військові шпиталі та офтальмологічні клініки, в які "Сучасний погляд" передає інформацію про свою діяльність.
- Опрацювання інформації про потенційних учасників зборів — умови проживання, сімейний стан, психологічний стан, освіта, готовність навчатися, додаткові ураження здоров'я, коло осіб, які взаємодіють з ветераном. Обмежень для участі у таборі фактично немає, говорить Микола Дубов, головне, щоб у людини було бажання змінити своє життя, на що направлений перший етап програми, ну і друге — відсутність медичних протипоказань для активної діяльності. Але фізичний стан учасників, звісно, враховується, оскільки програма реабілітації включає фізичну активність, та й орієнтування у просторі за допомогою тростини передбачає рух.
- Проведення безпосередньо реабілітаційно-відновлювального табору.
- Другий двотижневий збір включає поглиблення отриманих раніше знань та розширення спектра дисциплін: навчальні курси з основ масажу, громадської діяльності, фандрейзингу, підготовки до отримання освіти тощо.
- Між проведенням першого та другого таборів, а також після проведення другого табору з усіма учасниками підтримують постійний зв'язок для розв'язання нагальних проблем, надання практичних порад та консультацій з різноманітних питань.
Боєць вчиться нарізати цибулю
Загалом програма розрахована на участь у заході 5-7 ветеранів та осіб, які їх супроводжують, і триває 2 тижні. Упродовж цього періоду військових, які втратили зір, за принципом "рівний рівному" навчають основних навичок: орієнтуватися та пересуватися в просторі, користуватися тростиною та GPS, обслуговувати себе та виконувати елементарну побутову роботу — тобто, все те, що для зрячої людини є нормою щоденного життя.
Крім того, бійці опанують вміння користуватися смартфонами та мобільними додатками, які розроблені спеціально для незрячих, а за допомогою спеціального програмного забезпечення вчаться працювати з комп'ютером.
Учасники реабілітаційно-відновлювального табору під час занять на спортивних тренажерах
А ще учасники табору отримують фізіотерапевтичне лікування, проходять заняття з фізичної терапії, а це стрейчинг, міорелаксація, компенсаторно-силові тренування, корекційні дихальні вправи, скандинавська ходьба, йога і навіть танці. Отримують консультації психологів і юристів та професійно-освітню орієнтацію.
Щоб зрозуміти світ незрячого, рідні ветеранів на заняття вдягають маски
Разом із ветеранами нових знань та навичок набувають і їхні рідні. Вони навчаються правил супроводу людей з втратою зору, дізнаються, як комфортно облаштувати побут та взаємодіяти в родині.
"У своїй діяльності ми орієнтуємо членів родини ветеранів на те, що вони мають навчитися якісно взаємодіяти з людиною, яка втратила зір. Така взаємодія, з одного боку, не має перетворюватися у надмірну опіку, а з іншого — у повне ігнорування побажань, прагнень та проявів активності людини. Більшою мірою ми працюємо з дівчатами, жінками, дружинами та мамами військових, адже саме вони найчастіше взаємодіють з ними", — зазначає Микола Дубов.
Практичне заняття для ветеранів та членів їхніх сімей
Також проєкт передбачає для учасників різноманітні пізнавально-культурні заходи, а також виїзд у місто, щоб бійці умовах міської інфраструктури, вулиць, перехресть, магазинів та транспорту відпрацьовували навички з орієнтування на місцевості з тростиною.
Чому тростина, а не собака-поводир?
Собака-поводир не панацея для незрячої людини й у повному обсязі замінити тростину не в змозі. Микола Дубов додає, що зараз незрячим людям також дуже допомагають сучасні технології — за допомогою них можна визначити номер маршруту транспорту, географічне місце потрібного об'єкта, колір предмета, розпізнати текст. Варто враховувати й те, що собака може викликати алергію у володаря або членів його родини. Тобто собака — це дуже індивідуальна історія, а не масова можливість для всіх. Втім, у "Сучасному погляді" вважають, що у кожної людини має бути вибір засобів індивідуальної реабілітації.
"Кілька учасників наших зборів були на реабілітації у США, де їм подарували собак-поводирів. Окрім того, що собаки допомагають хлопцям в орієнтуванні, ми бачимо, що вони ще слугують фактором психологічного розвантаження, стимулюють відповідальність, не дозволяють господарям засиджуватися в чотирьох стінах", — каже Микола Дубов.
Крім цього, в Україні не існує державної або місцевих (регіональних) програми підготовки собак-поводирів. Це питання опрацьовують виключно волонтери, а наявні в країні собаки-поводирі переважно привезені з-за кордону.
"Підготовка собаки-поводиря коштує 15-25 тисяч доларів, тому жодна волонтерська чи благодійна ініціатива не в змозі займатися цим на постійній основі. Зараз, фактично, собаки-поводирі в Україні це штучний продукт, — говорить Микола Дубов. — Крім того, питання собак-поводирів абсолютно не врегульоване в національному законодавстві. Собака-поводир не визнана засобом реабілітації, не існує форм документів, які б підтверджували статус собаки-поводиря".
Мобільні бригади
"Як вже зазначалося, після закінчення таборів у нас відбувається постійна комунікація з учасниками проєкту: хлопці та їхні рідні звертаються з абсолютно різних питань — від просто поговорити до розв'язання складних юридичних питань чи консультації, в який вищий навчальний заклад краще піти навчатися", — розповідає Микола Дубов.
Відпрацювання щоденного маршруту вдома у ветерана
Крім того, учасників проєкту відвідують мобільні міждисциплінарні команди. Метою таких візитів є ознайомлення з динамікою відновлення, корекції програми реабілітації, вивчення маршрутів до соціально важливих об'єктів у конкретному населеному пункті, надання порад родині ветерана щодо його психологічної підтримки, взаємодії на побутовому рівні тощо.
Мобільна міждисциплінарна команда складається з кількох фахівців, саме тих, допомоги яких у цей конкретний момент потребує ветеран. Перед виїздом формується перелік ключових питань, які потрібно відпрацювати, планується розклад відвідування, і команда працює з ветераном протягом двох-трьох днів.
Ветеран, який втратив зір, відвідує крамницю з інструктором мобільної бригади
"Все це відбувається саме у квартирі чи будинку, де проживає ветеран з родиною, — пояснює Микола Дубов. — До речі, житло теж потребує певного прилаштування до потреб людини з втратою зору, як і деякі правила спільного проживання з нею. Наприклад, не можна лишати міжкімнатні двері або двері шафи чи шухляди напіввідчиненими, оскільки це у дуже багатьох випадках призводить до травм. За потреби з фахівцем з орієнтування відпрацьовуються маршрути до найближчої крамниці, аптеки, зупинки транспорту".
Паралельно психолог відпрацьовує взаємодію усередині родини, фахівець з соціально-побутової реабілітації надає конкретні поради щодо облаштування побуту, щоденних активностей (приготування їжі, прибирання, прання, прасування). Фактично це точковий вплив на конкретну ситуацію конкретної людини, на відміну від двох таборів, де надаються базові або поглиблені знання з широкого спектра дисциплін.
А в них точно вийшло?
"За станом здоров'я ми не можемо захищати Україну зі зброєю в руках, тож нашим персональним фронтом стало проведення реабілітаційних заходів для наших ветеранів. Ми вважаємо кожного з учасників нашого проєкту героєм, і вдруге він стає героєм, коли ми бачимо його досягнення в нових умовах життя", — говорить Микола Дубов.
Знайомство із шрифтом Брайля
Оскільки процес реабілітації носить переважно індивідуальний характер (близько 70% занять проходять саме в індивідуальному порядку), організатори реабілітаційно-відновлювальних таборів не прагнуть демонструвати якихось дивовижних цифр. Але починаючи з 2019-го року, у реабілітаційно-відновлювальних таборах взяли участь вже близько 30 ветеранів, а самих таборів відбулося шість, три з яких — у 2023-ому році.
Учасниками зборів були абсолютно різні ветерани: від солдатів до старших офіцерів, від мотострілків до національних гвардійців. Вони приїздять на реабілітацію з усіх куточків України. Це і зовсім молоді хлопці, і люди, які розміняли шостий десяток. Часто вони мають комплексні ураження — зір та слух, зір та кінцівки.
Щодо результатів проєкту, за словами Миколи Дубова, він не хотів би концентруватися на індивідуальностях, оскільки хлопці й самі не завжди готові ділитися своїми воєнними історіями. Але приблизно третина з них почала особисті стосунки, а дехто зовсім нещодавно одружився. Серед учасників програми є ті, хто започаткував громадську організацію для захисту прав ветеранів, балотувався на виборах до органів місцевого самоврядування, продовжив викладацьку діяльність у військовому навчальному закладі, створив власний youtube-канал.
Ще більше корисних рішень!
Виходячи з того, що географія проживання учасників проєкту розширюється, ГС "Сучасний погляд" має намір залучити додаткових фахівців, які б на додачу до мобільних міждисциплінарних команд могли б допомагати ветеранам безпосередньо у їхніх громадах. Для цього у спілці розробили анкету, за допомогою якої збирають інформацію від тих, хто бажає долучитися до проєкту. Для кандидатів планують проводити відповідні навчальні курси.
На лекції для ветеранів та їхніх рідних
Також організація створила посібник про організацію і проведення таборів реабілітації та реадаптації військових і цивільних із втратою зору після поранень та травм. Його презентували у серпні, і включає він напрацювання та методичні рекомендації за весь період проведення реабілітаційно-відновлювальних таборів. Зараз він проходить процедуру реєстрації як науково-методичного видання і буде доступний для широкого загалу.
"Враховуючи те, з якою швидкістю збільшується кількість військових, які втрачають зір, у нас попереду ще дуже багато роботи, — продовжує Микола Дубов. — Хотілося б, звісно, щоб ми не залежали від доброї волі іноземних громадян, які наповнюють Міжнародний благодійний фонд Олександра Терещенка, а отримували від власної держави можливість та ресурси для реабілітації ветеранів. Ми говоримо про це на всіх зустрічах, на всіх публічних майданчиках, за будь-якої нагоди. Однак поки наші заклики не отримали бажаного відгуку".
Він додає, що на превеликий жаль, вирішенню проблем доступності для людей з порушеннями зору в нашій країні приділяється ще дуже мало уваги.
"Процес забезпечення доступності в усіх сферах життя (архітектурної, транспортної, інфраструктурної, інформаційної) рухається досить повільно, багато людей намагаються спекулювати на цій темі, або просто «відмити» гроші. Деякі з наших колег мають цілі архіви фотографій та відеоматеріалів безглуздого та бездумного витрачання коштів на забезпечення доступності. Ці рішення не тільки не вирішують зазначені проблеми, але й часто слугують джерелом небезпеки для людей з глибокими порушеннями зору", — говорить Микола Дубов.
Тактильна смуга, розміщена поверх каналізаційного люка — джерело небезпеки для незрячої людини
А от ситуація у суспільстві щодо ставлення до осіб з порушеннями зору поступово змінюється на краще.
"Можливо, це відбувається не так швидко, як нам би хотілося, але тенденція прослідковується чітко. З'являються заклади, де на незрячого відвідувача вже не дивляться з острахом, не знаючи, як з ним комунікувати, все частіше перехожі толерантно пропонують допомогу на вулиці, — ділиться спостереженнями Микола Дубов. — На нашу думку, збільшення кількості людей, які втратили здоров'я в результаті війни, хоча це само по собі є негативним моментом, має прискорити позитивні зміни у сприйнятті людей з інвалідністю в нашій країні".
"У першу чергу, я хочу задоволеного клієнта, а потім вже буде заробіток", — як модельєрка створює стильний адаптивний одяг для людей на кріслі колісному
