У чому проблема?
Україна вже понад рік живе у правовому режимі воєнного стану, що передбачає певні обмеження прав і свобод громадян. Доступ до публічної інформації обмежено, також змінився рівень залучення мешканців міст і сіл у процес прийняття важливих для життєдіяльності громади рішень.
Водночас на територіях, де не ведуться активні бойові дії, продовжують ухвалювати далекосяжні соціальні, освітні, економічні рішення. Ба більше, актуальності набувають рішення, спрямовані на відбудову населених пунктів. Для ухвалення однієї частини цих рішень залучення громади потрібне, для іншої — можливе. Водночас попри зміщення фокуса на допомогу військовим та постраждалим від війни, активні жителі громад у більшості готові й далі брати участь у виробленні рішень та здійснювати громадський контроль за діяльністю влади.
"Велика частина пасіонарного суспільства або перебуває в зоні бойових дій, або загинула, або переживає кризу, як і ми всі з вами. Те, що ми називаємо громадським сектором, справді міліє. Від цього стає страшно. Якщо кожен з нас не почне брати відповідальність і не стане воїном громадянського суспільства, у нас мало що вийде в процесах відбудови й створення кращого майбутнього", — переконана архітекторка, громадська активістка, співзасновниця ГО "Зберегти Квіти України" Уляна Джурляк.
Яке рішення?
Обмеження воєнного стану не забороняють повної участі громадян у місцевому самоврядуванні. Є різні інструменти громадського впливу. Чи будуть вони ефективними, залежить і від влади, і від самих громадян.
Як дієво впливати на місцеве самоврядування і брати участь у розробці рішень, розповіли юристка зі спеціалізацією в урбаністиці Олена Купіна, урбаністка Дар'я Пирогова та активістка Уляна Джурляк під час дискусії "Відбудова України: як зробити громади комфортними для всіх". Обговорення відбулося в межах правозахисної програми RIGHTS NOW! 20-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Співорганізатором розмови став освітній проєкт STEM is FEM. Модерувала захід комунікаційна директорка "Рубрики" Анастасія Куриленко.
Як це працює?
Думку громадськості можуть, але не конче повинні враховувати
Під час воєнного стану заборонені пікети, акції протесту. Але громадське слухання, громадське обговорення, обговорення містобудівної документації, різні види звернень, запити на доступ до публічної інформації, особисті прийоми громадян депутатами і посадовцями, збори за місцем проживання, збори органів самоорганізації населення не заборонені.
Також не заборонені мирні зібрання. Як пояснювали експерти Центру громадянських свобод, мирні зібрання можуть бути заборонені під час воєнного стану:
- за рішенням суду;
- якщо вони порушують громадський порядок;
- за рішенням військового командування або військової адміністрації.
Приклад Київської області: Минулого літа Оперативний штаб Ради оборони області визначив, що під час воєнного стану проводити мирні збори, мітинги та інші масові заходи можна за виключних обставин та за умови їх письмового погодження з органами місцевого самоврядування не пізніше, ніж за п'ять робочих днів до дня проведення заходу. Також діють такі умови: загальна кількість учасників заходу не має перевищувати розрахункової місткості найближчого укриття; організатори несуть відповідальність за проведення заходу та повинні забезпечити його припинення на час повітряної тривоги.
Серед інструментів громадського впливу є такі, які органи влади чи місцевого самоврядування зобов'язані проводити в певних випадках. А є такі, які можуть проводитись за ініціативи виконавчого органу чи громадян, пояснює координаторка проєкту Інституту законодавчих ідей "Прозора та підзвітна відбудова" Олена Купіна.
Також вона звертає увагу, що такий інструмент як місцевий референдум хоч і не заборонений прямо, але фактично не діє, бо для його втілення немає достатньої законодавчої бази.
"Наразі жителю міста чи села для адвокації чи поширення якоїсь інформації доступний майже будь-який інструмент. Ми не можемо зібратися на протест, щоб висловити своє невдоволення вголос, але можемо робити це по-іншому: через публічні обговорення, дискусії, інформаційні кампанії в соціальних мережах і медіа, залучення експертів", — перераховує громадська активістка Уляна Джурляк.
При цьому є важливе застереження.
"Усі форми громадської участі насправді закінчуються тим, що відповідний уповноважений орган може врахувати, а може не врахувати позицію громадськості при ухваленні власного рішення. Тому важливо не так те, яку форму обрати, як те, щоб реально організовувати інформаційні адвокаційні кампанії та дуже потужно з різних боків просувати те питання, яке ви хочете вирішити", — каже Олена Купіна.
Як домогтися, щоб вашу думку врахували?
- Бути активними, самим формувати запит на громадське обговорення.
"На практиці громадські обговорення відбуваються там, де у людей є запит на це, потреба щось сказати чи довести свою думку. Ми можемо нескінченно кидатися камінцями в чиновників, але це і наша відповідальність", — стверджує громадська активістка, співзасновниця ГО "Зберегти Квіти України" Уляна Джурляк.
Наприклад, за її словами, щодо створення військового меморіального кладовища в Києві не обов'язкові обговорення. Але рівень сенсовості, воно матиме на покоління вперед, тож вимагає суспільного залучення. Уляна Джурляк каже:
"Коли суспільство вимагає цього, з'являються певні модератори, якісь громадські організації. Таким чином люди намагаються будувати конструктивний діалог. Ідеться не про «зраду», а про недостатню комунікацію".
- Бути готовим інвестувати у громадську справу особистий час.
Залучення громадськості — це як друга робота, майже фултайм, переконана соціологиня, консультантка у стратегічному розвитку громад Дар'я Пирогова. І результат буде тоді, якщо цю другу роботу виконувати з повною віддачею.
- Добре вивчати предмет справи, звертатися із запитами саме до тих суб'єктів, які повноважні вирішити ваше питання.
"Треба бути підготовленим і чітко знати, що посадовці зобов'язані робити, а що не зобов'язані, які у вас права", — переконана Олена Купіна.
- Об'єднуватися з іншими громадянами та ініціативами, шукати союзників.
"Громадські ініціативи й організації — це теж великий ресурс. Вони вже дуже професійно, як консалтинг, працюють у різних сферах. Якщо ви маєте якусь ідею, можна знайти профільну організацію, долучитися до неї. Ти співпрацюєш з нею як із ресурсом і вже не один у полі воїн", — радить Дар'я Пирогова.
Вона наводить власні приклади підготовки стратегічних документів з урахуванням думки мешканців міста. Це Концепція розвитку велосипедної інфраструктури в Києві та Концепція інтегрованого розвитку Подільського району Києва до 2030 року, до розробки яких Дар'я долучалася як експертка. У першому випадку ініціатором процесу була громадська організація U-Cycle, у другому — міжнародний проєкт.
Дар'я вважає, що в обох цих випадках "запорукою громадського залучення була наявність зовнішнього агента, який стимулює залучення, організовує його, і тоді влада приходить у партнерство". Ці громадські слухання і громадські консультації були ініційовані не владою, а колом зацікавлених людей, для яких було важливо довести свою думку щодо певних міських проблем.
Бо, на жаль, ті форми участі, де органи влади зобов'язані щось провести, часто не наповнені реальним змістом. Часом залучення думки людей відбувається у форматі "щось опублікували на сайті — охочі надсилайте протягом 10 днів нам листи". Так роблять просто для галочки, щоб потім таке рішення не можна було оскаржити в суді, говорить Олена Купіна.
"Якщо не знаєте, як діяти, то приходьте до інших ініціатив. Стукайте в соцмережі й об'єднуйтеся з іншими", — радить Уляна Джурляк.
- Працювати у міській/сільській/селищній раді зі своїми депутатами й депутатками.
Під час дискусії пролунало запитання про те, як тиснути на владу, яка тільки формально відкрила в місті на Полтавщині дитячі садочки для відвідування, але не вжила безпекових заходів, не облаштувала належно укриття.
Експертки радять працювати зі своїми депутатами й депутатками. Адже їм також важливо мати свої напрацювання і вони зацікавлені, щоб ви обрали їх вдруге. Тому якщо є, зокрема, звернення від батьківських комітетів, їх варто передати своєму місцевому обранцю чи обраниці. При цьому можна отримати кращу реакцію, якщо звертатися до тих депутатів чи депутаток, хто також має дітей і кому ближче це питання.
Депутат(ка) зі свого боку може сформувати депутатське звернення. "Це звернення розглянуть на профільній комісії або буде створена окрема робоча група, питання будуть вирішувати через відділ освіти міської ради, — припускає Дар'я Пирогова. — Варто шукати союзників і гуртуватися довкола проблеми"
Дві сторони електронних петицій
Останніми роками в нашій країні добре розвинувся такий інструмент, як електронні петиції, зокрема й на місцевому рівні. Та наскільки вони дієві й коли їх варто створювати?
Петиція — це класний інструмент інформування і поширення інформації про певні проблеми, — така спільна думка всіх трьох експерток.
Олена Купіна як харків'янка наводить власний приклад: "У 2017-2018 році ми боролися з Харківською міською радою проти встановлення на площі Свободи великої 86-метрової колони. Я була юристкою цього процесу, власне, написала позов до суду, ми його в першій інстанції виграли".
У межах цього процесу активісти збирали підписи під зверненням і також створили петицію за звільнення головного архітектора. "Ми мали порушувати такі проблемні питання, щоб більше людей поінформувати й долучити. Можливо, хтось не чув про нашу кампанію, але має свої причини голосувати за зміну головного архітектора і підтримає петицію. У моєму досвіді такі петиції були, скоріше як привід для інформаційної кампанії. Але з такої точки зору, думаю, це доволі ефективний інструмент", — каже Олена Купіна.
Треба зважати на те, що, на жаль, петиція дуже часто просто не йде далі. Вона набирає необхідну кількість підписів, люди залучаються, дізнаються про проблему, але потім орган місцевого самоврядування через певні причини, часом об'єктивні, не виконує вимог цієї петиції.
Але друга сторона цього інструменту громадського впливу в іншому.
Уляна Джурляк звертає увагу: "Петиція — це справді інфопривід, який впливає на політичну волю. Тож якщо є дуже важливе питання, і люди створюють відповідну петицію, але якось не гарно її поширять чи пропіарять, і вона не набере потрібної для розгляду кількості голосів, для чиновників це теж буде знаком: «Ну окей, це питання не важливе, люди не цікавляться»".
Тому вкрай важливо такими добрими намірами не нашкодити собі й не відкотити розгляд вашого питання. Що для цього потрібно?
Переконайтесь, що у петиції (і в будь-якому іншому вашому зверненні) ваша думка адекватно сформована, вона нормально аргументована, при цьому вона звернена до належного суб'єкта.
"Тобто треба розуміти, якщо ви звертаєтесь щодо звільнення головного архітектора, то ви маєте звертатись до мера. Ви не маєте звертатись до обласної адміністрації", — підсумовує Олена Купіна.
Чи варто ходити до посадовців на прийом?
Експертки наголошують, що так, але якщо ви справді добре підготувалися.
Олена Купіна вважає: "Особистий візит, показ якоїсь презентації, адекватне представлення себе, можливо, разом із вашою командою, яка займається адвокацією питання, справляє на посадовців більше враження і може мати більший ефект, ніж письмове звернення. Але тут теж важливо ходити до уповноваженого суб'єкта".
Бо, наприклад, депутат може допомогти порушити ваше питання, ініціювати його розгляд, але не вирішити. За рішенням треба йти до виконавчих органів: директора відповідного департаменту, заступника міського голови, мера, радить Олена Купіна. "Але якщо ви розумієте, що у вас не сформована адженда, немає якихось чітких пропозицій, ви плаваєте в темі, ви не знаєте точно своїх прав та обов'язків, це все може перетворитися на якесь приниження з боку посадовців, на жаль", — застерігає експертка.
Дар'я Пирогова наводить приклад з досвіду громадської організації U-Cycle, членкинею якої вона є. Коли організація адвокатувала зміни у велосипедній політиці в Києві, спочатку вона проводила акцію прямої дії. Наприклад, коли, на жаль, траплялися аварії з загибеллю велосипедистів, активісти влаштовували лежачий протест під КМДА. Службовцям доводилося переступати через активістів, щоб потрапити до будівлі. Але потім представника від організації запрошували поспілкуватися, озвучити вимоги. До цього варто теж готуватися.
"У нас завжди були люди з організації, які підготовлені говорити чіткі меседжі й готові йти далі в міську раду зі своїми конкретними вимогами", — каже Дар'я. Після таких розмов представників організації включали до робочої групи з вирішення цих питань. Так формувалося партнерство.
"Ми протестували, звісно, входили в конфронтацію, але потрібен і конструктивний діалог. Варто розвінчувати образ активістів як міських божевільних і формувати образ активістів як консультантів, партнерів. Тих, хто готовий долучатися, брати на себе відповідальність за якісь пропозиції, потім далі їх рухати й допомагати втілювати", — підсумовує Дар'я Пирогова.