Герої зі сцени стали героями в житті: як українські театри підтримують постраждалих від війни

У чому проблема?

За даними опитування Міжнародної організації з міграції, наразі кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) становить 6,9 млн. У перші ж дні повномасштабної війни ця кількість була в рази більшою: потік людей хлинув з півночі, сходу, центру України — на захід: хтось їхав за кордон, хтось залишався в Україні в статусі ВПО. І кожен потребував допомоги, підтримки, заспокоєння.

Саме тоді українець став опорою для українця. Надзвичайно оперативно створилися гуманітарні хаби, волонтерські рухи, центри допомоги, шелтери для переселенців. І до цього руху самоорганізації доєдналися й театри. Можливо, тому, що більшість із них уже мали досвід волонтерства, адже війна в країні триває ще з 2014-го. Можливо, завдяки вмінню швидко самоорганізовуватися та небайдужості працівників. Але в багатьох містах приміщення театрів стали не просто місцями для культурного збагачення, а цілими оазами допомоги.

Сортування гуманітарної допомоги в театрі ім. Лесі Українки, Львів. Авторка фото: Ольга Климук

У Львові ми завітали до Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки — "театру Лесі" — як його з любов'ю звуть працівники. А в Полтаві — до Полтавського академічного обласного театру ляльок. Досвід роботи в перші місяці повномасштабної війни у них майже ідентичний, мотивація — теж.

Яке рішення?

"Напередодні повномасштабного вторгнення, 23 лютого, ми зібралися всім колективом. Ми підозрювали, що повномасштабне вторгнення цілком реальне, адже кожен дивився новини, відчував настрої. І хоч ніхто в це до кінця не вірив, та ми все ж вирішили підготуватися. Зрозуміло ж, що багато біженців буде їхати до Львова в разі повномасштабного нападу росії", — згадує про події минулого року Ірина Чаниж, головна адміністраторка театру ім. Лесі Українки.

Ірина Чаниж, головна адміністраторка театру ім. Лесі Українки. Фото: "Рубрика"

Ще до 24 лютого працівники львівського театру продумали, де буде розміщено шелтер для біженців, закупили продукти першої необхідності, воду, привели до ладу підвальні приміщення. Тому зранку 24-го всі вони були шоковані, але готові.

Облаштування приміщення для переселенців у театрі ім. Лесі Українки, Львів. Автор: Богдан Ємець

"У перші дні дуже великий потік людей поїхав з Харкова до Полтави. І ми зрозуміли, що потрібно допомагати. Бо люди залишили там усе — приїжджали з невеликою валізою в кращому випадку. А надворі ж зима: жити десь треба, одягатися треба, харчуватися треба. Багато хто з дітьми. Так із 1 березня на базі театру почав працювати волонтерський хаб", — говорить Тетяна Вітряк, директорка Полтавського академічного обласного театру ляльок.

Збір та сортування гуманітарної допомоги в Театрі ляльок, Полтава. Фото з архіву Тетяни Вітряк

Самоорганізованість колективів театрів дуже прискорила надання допомоги всім тим, хто її потребував. Всі розуміли, що будь-яка концертна діяльність зараз не на часі. Тому працівники театрів зосередилися на допомозі переселенцям і всім, хто так чи інакше постраждав від війни. Напрямки робіт були найрізноманітніші. Кожен був готовий допомагати в міру своїх сил та можливостей. Хтось на волонтерському фронті, а хтось — і на військовому.

"24 лютого перше, зробили чоловіки, працівники театру, — пішли в черги у військкомати. З наших працівників призвано на службу 4 чоловіки, зараз вони воюють за нашу незалежність", – говорить Тетяна Вітряк.

Як це працює?

На початку війни мало хто знав, як діяти та де шукати такого потрібного прихистку. Тому в поширенні інформації про шелтер у Театрі Лесі Українки дуже допомогли місцева адміністрація та соцмережі. Також через них багато глядачів театру та інших волонтерів дізнавалися про збори на утримання та забезпечення мешканців шелтеру усім необхідним.

"Уже 24 лютого в нас були перші люди, які потребували розміщення, теплого чаю і їжі. Хтось планував їхати в Польщу, але їм треба було десь зупинитися перепочити, — говорить Ірина Чаниж. — Тому ми й вирішили організувати шелтер. Розмістили людей в одному з приміщень театру. Оперативно шукали матраци та ковдри, облаштовували спальні місця".

Фото з шелтера в Театрі ім. Лесі Українки, Львів. Автор: Богдан Ємець

Шелтер мав душ та невелику кухню — її облаштували в одній із гримерок. Працівникам театру допомагали й глядачі — містяни приходили готувати, приносили необхідні речі, донатили, купували необхідне. Допомагали й закордонні колеги — надавали багато гуманітарної допомоги та фінансову підтримку. І так "театральний шелтер" працював до самого початку літа, коли необхідність у тимчасовому прихистку стала не такою критичною.

Зустріч переселенців на вокзалі, Львів. Автор: Орест Склярук

"Загалом у нас за весь період існування шелтеру жило близько 300 людей. Це за період з кінця лютого до початку червня. Очевидно, що травень-червень уже не було такого попиту на цей шелтер, але в перші місяці, — особливо в березні, — у нас був величезний потік людей: хтось залишався на всі три місяці, хтось на один день", — пригадує пані Ірина.

А під час повітряних тривог у шелтері Театру Лесі почало працювати радіо. Майже вся команда була в театрі і вдень, і вночі. Тому в артистів виникла ідея, як розважити людей в укриттях під час тривог.

Фото з бомбосховища в Театрі ім. Лесі Українки, Львів. Автор: Богдан Ємець

"Розмовляли на різні теми, аби трохи розважитись самим та розважити наших глядачів і глядачок на сторінці. А потім цей радіо "Алярм" переріс в ідею робити час від часу аукціони — продавати реквізит з вистав, декорації, навіть зустріч з акторами, акторками, режисерами. Зібрані кошти теж відправляли на допомогу", — говорить жінка.

Величезна кількість переселенців мали потребу не лише в прихистку, але і в гуманітарній допомозі. Більшість із них ледве встигли вхопити документи та речі першої потреби. А от теплі речі, одяг, предмети гігієни люди просто не мали де взяти. Це розуміли й працівники лялькового театру в Полтаві. Пані Тетяна говорить, що потік людей був величезним — потреби безмежні. Особливо складно було людям із малими дітками. Театр одразу зв'язався з усіма місцевими волонтерськими організаціями, фондами, підприємцями.

Гуманітарна допомога, Полтава. Фото з архіву Тетяни Вітряк

"Перше, що ми зробили, — дали оголошення серед полтавчан про посильну допомогу. І містяни почали приносити речі: від постільної білизни, рушників, одягу до продуктів харчування та засобів гігієни. Було стільки всього, що приміщення театру вже не вміщали цієї допомоги", — говорить Тетяна Вітряк. 

Багато речей передавали й у військові штаби, і в райони області. Люди їхали і в села, і в районні центри. Згодом ляльковий театр взяв основний напрямок допомоги — потреби родин із дітьми. "Як правило, приходили багатодітні сім'ї, і кожному треба допомогти. А діти, вони ростуть дуже швидко: якщо ти взяв якесь взуття, то вже через 2-3 місяці потрібно нове. Тому багато хто приходив до нас не один і не два рази", — розповідає пані Тетяна.

Гуманітарна допомога, Полтава. Фото з архіву Тетяни Вітряк

Якось для жінки з Харкова волонтери полтавського театру зібрали пакет для новонародженої дитини на перший час: ванночку, ліжечко, візочок, одяг. А через певний час вона попрала одяг і принесла зі словами: "Ми покористувалися і принесли. Можна ми візьмемо більший, а цей комусь віддасте?"

"І таких історій було дуже-дуже багато, — говорить пані Тетяна. — І було дуже приємно, що наша допомога не йде на смітник, а люди так відповідально ставляться до цього, до нашої роботи".

Ще більше корисних рішень!

На допомозі цивільному населенню волонтерська діяльність львівського театру не закінчилася. Після того, як необхідність у шелтері зникла, працівники театру перемкнулися на інший вид діяльності, бо всі розуміли: зупинятися не можна.

В Театрі ім. Лесі Українки, Львів. Автор: Богдан Ємець

Світлана Іллюк, режисерка та помічниця режисера. Фото: "Рубрика"

На жаль, потреба в подібних речах не зникає, але поки вона є, у театрі говорять, що її будуть закривати. Звісно, працівникам Театру Лесі в цих зборах дуже допомагають глядачі, а також публічні знайомі, які поширюють інформацію про збори у себе в соцмережах.

Ще один напрямок роботи — це відвідування поранених бійців у госпіталях. Ця ініціатива з'явилася з бажання подякувати за тяжку працю, а потім трансформувалася у своєрідну терапію. Бо виконання запитів та закриття потреб фізичних – важливий аспект, але підтримка стану психологічного, особливо в умовах нашого часу, є також важливою. 

"Мені не хочеться це покидати, — говорить Світлана, — я розумію, що я маю віддати цим людям належне. Багато з них залишилися без кінцівок, мають тяжкі поранення, контузії. І поки що ми не припинятимемо відвідування госпіталів. Їм потрібна така підтримка".

З усім тим волонтерська діяльність не завадила продовженню сценічної діяльності акторів театрів. Це стосується гастролей як в Україні, так і в Європі.

"Перші три місяці ми не функціонували як театр, ми функціонували виключно як волонтерський шелтер для переміщених осіб, і взагалі було дивно ставити вистави, бо коли в країні робиться таке, а ти виходиш з якимось персонажем на сцену — це насправді травматичний досвід і для акторів. Але поступово з'явилося розуміння, що театр все ж таки потрібен і має бути навіть зараз", — каже Дмитро Захоженко, головний режисер Театру імені Лесі Українки.

Світлана Іллюк та головний режисер Театру Лесі Дмитро Захоженко. Фото: "Рубрика"

І поки наші військові долали ворога на фронті, наші режисери та актори долали іншого ворога, менш помітного, але теж небезпечного — нерозуміння трагедії війни серед звичайної західної публіки.

Перша вистава Театру Лесі Українки "IMPERIUM DELENDUM EST" (пер. "Імперія має впасти"), яка була написана вже за часів повномасштабного вторгнення, пролунала вибухом для непідготовленої європейської публіки на Авіньйонському фестивалі у Франції влітку 2022 року. 

За словами Дмитра, вистава тоді ставилася лише в межах фестивалю, і глядачі не були готові до того рівня відвертості та емоцій, які на них виплеснули зі сцени.

"Ця війна, яка відбувається за тисячі кілометрів, по суті, напряму тебе не стосується — я говорю про французьку аудиторію. І раптом — вона тут, поруч, на відстані витягнутої руки. І ти вже не можеш її ігнорувати. Коли цей досвід так близько, а живі люди переносять тебе в цю реальність, то це дуже сильно працює".

Після цього відбувся тур Францією — актори взяли участь у ще кількох фестивалях із цією ж виставою. Після — її поставили й у Львові. Концертна діяльність театру імені Лесі Українки відновилася після закриття шелтеру, вона триває й тепер. Зараз, за словами пана Дмитра, популярні більш театралізовані вистави, та "Imperium Delendum est" знову набирає актуальність. 

"Від теми війни, її жахів неможливо втекти. До неї необхідно повертатись попри все. Ми будемо грати цю роботу до дня підписання росією капітуляції. В день підписання ми її спишемо".

Фото: "Рубрика"

Актори театру ляльок у Полтаві так само продовжували й продовжують дарувати радість основному своєму глядачеві — дітям. Не дивлячись на тимчасову неможливість виступати в самій будівлі театру, за 2022 рік Полтавським ляльковим театром було показано близько 500 вистав. Більшість із них — виїзні. А з жовтня 2022-го року театр продовжив свою роботу вже на стаціонарній основі, даючи по дві вистави в день. "Бо шоу має продовжуватися", — говорить пані Тетяна.

↓Читайте також

Концерт у метро: як працює рішення для культури в країні у стані війни?

Театр, лекції та книжки: як українки за кордоном просувають рідну культуру