Я заморожений: як війна робить нас нечутливими і як з цим впоратися

Байдужість до новин про чергові трагедії, нульові емоції та відчуття замороженості. Якщо це про вас, з вами трапилося емоційне оніміння — відключення емоцій і почуттів як відповідь на хронічний стрес.

Психологи стверджують — емоційна замороженість, як і будь-яка реакція на екстремальну ситуацію, є нормальною. Втім, дати собі остаточно впасти в психоемоційний анабіоз — не найкраще рішення. Як "розморозитися" і для чого це нам, поговорили з Мирославою Мориконь, психологинею, психотерапевткою в методі позитивної психотерапії.

Раніше ми не були готові до такого рівня болю, який принесла нам війна. Наш больовий поріг був набагато нижчим. Але з кожною новиною, з кожною трагедією у нас росте стійкість до емоційного болю. 

Всьому є межа. Коли негативних емоцій стає настільки багато, що психіка вже не в змозі їх обробити, задля виживання вмикаються захисні механізми. Емоційна замороженість — прояв одного з типів реакції на стрес: бий, біжи, завмри. Захисний механізм завмирання спрацьовує незалежно від того, знаходитесь ви в Україні чи виїхали у безпечне місце. Воюєте чи волонтерите, стали свідком катастрофи або ж постраждали в ній самі. 

Емоційне "зачерствіння", так звана психологічна анестезія — це стан, що нагадує часткову замороженість. Ви почуваєтесь ніби дерев'яним, нечутливим. Це відчувається як зниження гостроти емоцій і відчуттів, або певне затуманення. І це, ще раз нагадує Мирослава Мориконь, є нормальною реакцією на сильний стрес та ті повторювані потрясіння, які нам доводиться проживати з дня в день. Така реакція психіки на травматичні  події покликана зберегти цю саму психіку. Часто люди кажуть, що звикли до війни, до сирен, до трагедій. Що ж відбувається з психікою, коли з'являється ця "звичка"?

Коли з нами відбуваються якісь загрозливі чи неприємні ситуації в мозку активізовується мигдалеподібне тіло. Вона спрацьовує наче сигналізація на автівці. ЇЇ функція — повідомляти організму про небезпеку. У кров викидається велика кількість адреналіну, що змушує тіло робити щось, щоб вберегтись від небезпеки. Але трапляється одна небезпечна ситуація, потім друга, третя і мигдалеподібне тіло звикає до неї. А організм звикає до великої кількості адреналіну. Для нього це стає нормою.

З одного боку, такий тип реакції сприяє "енергозбереженню" й може дозволити відносно безболісно пережити війну. Проте безпеки все ж переважають. Згадаймо, як люди піклувались про власну безпеку на початку повномасштабної війни і як часто нехтують нею зараз. Як швидко всі ми бігли в укриття після перших сигналів сирен і як продовжуємо гуляти вулицями під час повітряних тривог тепер.

Також "замороження" робить нас нечутливими, товстошкірими, черствими. Блокуються не тільки негативні емоції, а й позитивні. Адже, під час сильної стресової ситуації психіка не обирає, що саме блокувати, тож блокує все. Життя починає скидатися на їжу без солі. 

Ми втрачаємо здатність до емпатії, співпереживання, співчуття. І це негативно впливає на всі сфери життя: роботу, навчання, стосунки.

Разом з неприємними емоціями ми погано відчуватимемо і хороші — любов, радість, натхнення, надію. А вони так само необхідні для банального виживання та жаги до життя.

Крім того, варто пам'ятати, що заморожені емоції зберігаються в тілі та часто проявляються у вигляді психосоматики.

Після закінчення війни у більшості емоційна чутливість відновиться, говорить Мирослава Мориконь. У частини людей може розвинутись посттравматичний стресовий розлад і їм буде потрібна допомога спеціалістів, в тому числі, у відновленні чутливості. Але більшість впорається з цим самостійно. Проте варто звернути увагу, що чим молодша людина, тим більший вплив мають на неї травматичні події. Тому дуже важливо вберегти від травматизації саме дітей.

1. Спробуйте розчулити себе. Слухайте музику, переглядайте відео чи фільми, які змусять поплакати й вивільнити емоції, але не через горе, а через надію. Тобто, коли ми бачимо добро, взаємодопомогу, любов, ніжність. Також не варто зараз цуратися гумору, а радше навпаки. Зараз дуже багато жартів і мемів про все, що відбувається, це допомагає і підтримує. Передивляйтесь свої улюблені, перевірені часом, комедії.
2. Повернути собі чутливість, а разом з нею і смак до життя, можна через тіло та його органи чуття: зір, слух, нюх, смак та дотик. Дивіться на щось гарне — захід сонця, природу, прикрасьте свій домашній куточок, відвідайте виставку, послухайте шум океану або улюблену музику, спечіть запашну випічку, купіть аромаолію.
3. Рухайтесь, торкайтесь чогось усвідомлено, збільште тактильні контакти з близькими. Посмакуйте улюбленою стравою, прийміть теплу ванну, погладьте кішку. Шукайте те, що приносить задоволення. Через ці емоції можна відновити всі інші. Бо емоції вимикаються і вмикаються однією кнопкою.
4. Дуже важливо не замикатися в собі, а підтримувати спілкування з іншими. Бо саме через контакт ми проживаємо емоції. Говоріть про свій стан з кимось. Вам немає чого соромитись. Ви здивуєтесь, як багато людей відчувають те ж саме.
5. Важливо розмовляти з дітьми та підлітками про їхні переживання та емоції. Допомогти їм їх вербалізувати, бо діти не завжди розуміють, що з ними відбувається. Наше завдання познайомити їх з їхнім внутрішнім світом. Наприклад: "Мені здалось, що ти засмучена. Хочеш розповісти мені чому?", "Останнім часом ти мовчазний. Я хвилююсь за тебе. Хочеш поговорити про щось, що тебе непокоїть?". Важливо приймати всі їхні емоції й підтверджувати, що вони нормальні. І що нормально так почуватися.

Всі відповіді всередині нас. Спробуйте згадати, що вам допомагало справлятись зі стресом та почуватись щасливим в довоєнний час? Що приносило вам задоволення? У вас має бути свій список ресурсів, які нагадуватимуть мирний час, викликатимуть приємні спогади та емоції й стануть опорою для психіки в цей непростий час. І пам'ятайте: з вами все нормально.

Частіше за все психологи отримують скарги на те, що людина дуже боїться, що здатність відчувати емоції тепер для неї втрачена назавжди. Через це людина впадає у відчай. Часто він має більш руйнівний вплив на людину, ніж сам стан завмирання. 

Насправді це не так. Коли мине стан постійного стресового чинника, людина поступово відновиться і знову зможе відчувати емоції. Фахівці наголошують: цей стан — не назавжди. Він минеться.

Людина у стані завмирання зі сторони може здаватися холодною, відстороненою. І, звичайно, це впливає на стосунки з коханими, дітьми, батьками, друзями. 

Важливо не загострювати конфлікти, а розібратися і зрозуміти, що саме відбувається з вами або вашою близькою людиною. Це розуміння допоможе пройти тяжкий період.

Стан завмирання — це захисний механізм, і на його роботу теж потрібна енергія. Тому у сфері діяльності може з'явитися нездатність концентруватися, розсіяність уваги та загальне зниження результатів на роботі та у навчанні. 

Не сваріть себе, якщо ваша ефективність впала. Краще зверніться за підтримкою або допомогою, якщо цього потребуєте. Деякі люди навпаки починають працювати більше — "занурюватися" у роботу, навчання. Це також один із методів пережити ситуацію та відволіктися. Обидві реакції є абсолютно природними. 

Фінанси можуть сильно страждати, якщо людина перебуває в стані завмирання, особливо якщо цей стан впливає на рівень продуктивності.

Важливо пам'ятати, що це — також прямий вплив війни, стресу та завмирання, тож не картайте себе. Дайте собі час, шукайте зверніться по допомогу до сім'ї, друзів чи психологів. Використовуйте свої ресурси не на страждання, а на стратегію. Складіть план, хай маленький, але план, і це обов'язково допоможе вийти зі складного стану.

Зниження імунітету, апетиту, збиття режиму сну, м'язові затиски, затиски щелепи, погана робота травної системи, закрепи — це є також цілком природна реакція на стан заціпеніння, бо він є біологічною реакцією і розповсюджується також на тіло та тілесні прояви.

Якщо ви відчуваєте, що ваш фізичний стан погіршується, не нехтуйте цим: допоможіть собі та зверніться до сімейного лікаря. Якщо ви відчуваєте, що вам емоційно тяжко і самостійно ви вже не справляєтеся, зверніться до професіоналів — психолога чи психотерапевта.