Македонський референдум: що він значить для країни та Європи?
Перемога чи поразка єврооптимістів? Або чергова «майстерність заголовку» у сучасних ЗМІ
Мітинг прихильників референдуму у Македонії на чолі з прем’єр-міністром Зораном Заєвим. Фото EPA-EFE/Nake Batev
Зав'язка:
Прагнення Республіки Македонія до євроатлантичної інтеграції були підтверджені Європейською радою ще 17 грудня 2005 року із отриманням статусу країни-кандидата Європейського Союзу. На жаль, офіційне приєднання Македонії до ЄС та НАТО планомірно блокувалося Грецією, яка наголошувала на «територіальних претензіях» колишньої югославської республіки щодо основної частини історичної Македонії, яка перебуває у складі Грецької республіки, через використання назви «Македонія» та національної емблеми «Вергінська зірка».
Кульмінація:
У червні цього року Прем'єр-міністр Греції Алексіс Ципрас заявив про досягнення компромісної угоди із Прем'єр-міністром Республіки Македонія Зораном Заєвим, за якою колишня югославська республіка мала б називатися «Республіка Північна Македонія», з конституції видалялися згадки про давню історію македонського народу, крім того заборонялося публічне використання символіки з «Вергінською зіркою», а також створювалася комісія для перегляду підручників та історичних мап в обох країнах з метою видалення «іредентистського контенту» (іредентизм – політика чи суспільний рух з метою перегляду існуючих кордонів заради «возз'єднання втрачених земель»). 27 червня 2018 року Греція відкликала своє вето у ЄС, після чого на 2019 рік були анонсовані переговори щодо подальшої європейської інтеграції Македонії. До цього моменту республіка має ратифікувати зміни, передбачені греко-македонською угодою.
Розв'язка:
30 вересня 2018 року у Республіці Македонія проходив референдум, питання до якого за ініціативою правлячої партії на чолі з Зораном Заєвим сформували таким чином: «Чи схвалюєте ви членство в Європейському Союзі та НАТО, прийнявши угоду між Республікою Македонія та Грецькою республікою?» Референдум відбувся із перемогою варіанту «так» у 94.19% голосів… але явка виборців виявилася низькою: 36.62%. Після чого безліч світових та українських ЗМІ поспішили заявити про конституційну кризу, «зрив» референдуму та процесу євроінтеграції Македонії взагалі.
Експертиза:
Розглядаючи документи чи переглядаючи прямі трансляції ООН, Єврокомісії, ЄС та НАТО уважний глядач може помітити таку цікаву особливість: у всіх цих організаціях країна, яка в Україні відома як «Республіка Македонія», фігурує під абревіатурою «FYROM». Це розшифровується як «Колишня Югославська Республіка Македонія» («Former Yugoslav Republic of Macedonia»), і, зрозуміло, що ця громіздка абревіатура не була вибором самих македонців. Така тимчасова назва була запропонована Францією, Іспанією та Сполученим Королівством у Раді Безпеки ООН в 1993 році, завдяки чому Македонія отримала членство ООН попри протест Греції та побоювання самих македонців щодо легалізації сербських претензій на «Південну Сербію» через легалізацію зв'язку Македонії із Югославією (на той момент ще назва об'єднаної республіки Сербії та Чорногорії). Це не задовольнило грецьку сторону, яка продовжувала вимагати від Македонії відмови від назви та національного прапору, що, в решті-решт, відбулося (у 1992 – 1995 роках це був червоний прапор із золотою «Вергінською зіркою», хоча як старий, так і теперішній прапор представляють собою символ сонця). Незважаючи на ці поступки, Греція продовжувала блокувати переговори про вступ Македонії до ЄС та НАТО, не дивлячись на той факт, що ЄС до 2020 року зобов'язана виплачувати республіці кошти за програмою допомоги країнам-кандидатам до вступу.
Усі ці вимоги багато хто у Македонії розглядає як втручання у внутрішні справи держави. Серед таких македонців і чинний Президент Республіки Македонія Джорге Іванов, представник консервативної партії ВМРО-ДПМНЄ, яка виводить свою ідеологію від македонського національного підпілля XIX ст., що у ті часи намагалося підняти на боротьбу усі регіони «Великої Македонії», у тому числі на сучасних територіях Греції та Болгарії. Зрозуміло, що представник старого націоналізму буде противником компромісів із греками, – звідти і його заклики до бойкоту референдуму та заяви про «волю македонського народу у блокуванні референдуму». Ці заяви під тривожними заголовками про те, що «зрив референдуму вбиває надію на приєднання Македонії до НАТО і ЄС, викликає конституційну кризу» широко розповсюдили світові та українські ЗМІ, у тому числі і «Рубрика». Не дивно: це ж слова президента країни! Але є одна деталь: Республіка Македонія є парламентською республікою, і той факт, що замість накладання «вето» на проведення референдуму Джорге Іванов лише закликав до бойкоту вказує на відсутність у нього реальної можливості вплинути на ситуацію. У черговий раз ЗМІ, намагаючись подати матеріал особливо «гарячим», викривляють ситуацію, говорячи про поразку європейських сил у Македонії в той саме час, коли вони отримують вітання з прогресом у імплементації греко-македонської угоди з боку США, НАТО та ЄС (навіть Греція висловила обережну підтримку результатів референдуму, хоча скористалася можливістю затаврувати македонський «націоналізм та фанатизм»). Як заявляють джерела військової розвідки США, референдумом також зацікавилася Москва, посиливши фінансування противників євроінтеграції, – і це схоже на правду, враховуючи стосовно відкриту підтримку Кремлем як лівих, так і правих радикалів у Європі, надання їм дипломатичної підтримки та платформи для висловлення своєї позиції на міжнародному рівні. Загострення конфлікту у Косово водночас із оголошенням про проведення московсько-сербських військових навчань свідчить про те, що Кремль все ще зацікавлений ситуацією на Балканах, і буде продовжувати намагатися підтримувати антиєвропейські сили у політикумах різних країн, у тому числі і Македонії.
Противники референдуму із символікою «Вергінської зірки», використання якої у Македонії вимагає заборонити Греція. Фото: EPA/Valdrin Xhemaj
🤔 Тож яка насправді політична ситуація у Македонії?
Форма правління у країні – парламентська республіка, подібна до Німеччини (але без федеральної системи державного управління), тобто де-факто лідером країни виступає голова виконавчої влади – Прем'єр-міністр Республіки Македонія. Чинним прем'єром виступає Зоран Заєв, один із співавторів Преспінської угоди із Грецькою республікою та лідер «єврооптимістів» у македонському політикумі. Напередодні референдуму Заєв звернувся до населення із проханням підтримати уряд, заявивши, що перейменування країни на «Північну Македонію» є гідною ціною за вступ до ЄС та НАТО (звідси і заклик прихильників референдум: «За! Європейську Македонію!»). Заєв є представником проєвропейської лівоцентристської партії Соціал-демократичний союз Македонії (СДСМ), яка у 2016 році стала правлячою, сформувавши коаліцію у парламенті та уряд. Протягом 2017 року Заєв проводив переговори із країнами, які блокували євроатлантичні зусилля Македонії у попередні роки: окрім Греції, такою виявилася Болгарія, що звинувачувала Македонію у поширенні антиболгарських настроїв та утисках етнічних болгар та приєдналася до грецького вето у 2012 році. Завдяки дипломатії Заєва країни нарешті підписали двосторонню угоду про дружбу і партнерство, отримавши обіцянку Болгарії підтримати македонську заявку щодо вступу до НАТО. Справа залишилася за виконанням грецьких вимог про «Північну Македонію», що викликало протест правих сил на чолі із президентом країни. З огляду на результати референдуму від 30 вересня, Зоран Заєв прийняв рішення передати результати волевиявлення на розгляд до парламенту.
😳 Але ж референдум провалився! Кажуть, явка замала, чи не так?
Рішення про референдум було прийнято Зораном Заєвим після підписання Преспінської угоди зі сподіванням таким чином взагалі обійти фазу парламентських переговорів. За Конституцією Республіки Македонія, референдум має бути скликаний, якщо заявку стосовно нього подало 150 тис. виборців, але рішення про асоціацію чи деасоціацію з міжнародною організацією (наприклад, НАТО) має отримати просту більшість голосів від загальної кількості виборців. Звідти й повідомлення про те, що референдум мав зібрати явку більше 50%: однак закон відкритий до інтерпретації, адже СДСМ може аргументувати, що основне питання референдуму було про ратифікацію греко-македонської угоди, а не конкретно вступу до НАТО і ЄС, тож результати мусять мати силу закону так чи інакше. Скоріш за все, СДСМ не буде провокувати конституційну кризу і погодиться з тим, що результати референдуму (а це, нагадаємо, 94.19% за) мають рекомендальний характер, і представлять цю рекомендацію у парламенті. В цілому, референдум був організований у розрахунку на можливість обійти переговори у парламенті, але тепер Зорану Заєву та його партії доведеться шукати союзників серед народних представників. Власне, референдум майже повністю розкриває особливості політичного життя Македонії: трохи більше 30%, що його відвідали, є виборцями СДСМ, ще близько 39%, що бойкотували, представники консерваторів та націонал-популістів, плюс близько 20% партій албанської меншини, решта – ліберальні політичні сили. Певно, СДСМ розраховували на підтримку албанських партій, через спільність заяв про важливість європейської інтеграції, але ті вирішили чекати кращого моменту. СДСМ вже орієнтувалася на коаліцію із Демократичним союзом за інтеграцію, найбільшою албанською партією, але переговори провалилися через питання статусу албанської мови у Македонії. Можливо, СДСМ доведеться робити додаткові поступки політичним силам албанської меншини, щоб ратифікувати результати референдуму у парламенті. Парламентська більшість та опозиційні депутати, які виступають за угоду, вже займають 71 зі 120 місць у парламенті, що лише на дев'ять менше, ніж 80 необхідних голосів для ратифікації угоди, що перейменує країну на «Північну Македонію». Зоран Заєв упевнений, що зможе знайти достатньо голосів, а у противному випадку будуть скликані позачергові парламентські вибори.
🤓 Чому грекам так важлива назва «Македонія»? Що кажуть історики?
Розібратися у тому, «хто правий, хто винуватий» у «македонському питанні» дуже складно, оскільки погляди на цю етнічно-географічну проблему дуже поляризовані. З одного боку, ми маємо грецькі апеляції до історії елліністичних імперій давнини, зосереджених навколо регіону Македонії та грецької культури, із заявами, що македонська культура нібито вигадана югославським диктатором Йосипом Броз Тіто у 1944 році, а регіон Скоп'є ніколи не входив до історичної Македонії у жодній з греко-римських імперій (це неправда – хоча класичним центром Македонії залишалося грецьке місто Салоніки, але в різні часи «Македонією» називали різні частини Балкан, у тому числі території сучасних Греції, Болгарії та Республіки Македонія). З іншого боку, таке активне втручання греків у внутрішні справи македонців (вимога відмовитися від імені, культурних надбань давнини та національних символів) викликає ідентичні прояви агресивного націоналізму (до якого сприяє атмосфера «фортеці під облогою», на яку претендують усі сусіди: греки, болгари, албанці та серби), через що ми маємо явище македонського іредентизму, автори якого ще з XIX ст. апелюють до ідеї Великої Македонії, та вказують на утиски щодо населення Егейської та Пірінської Македонії заради асиміляції з боку, відповідно, Греції та Болгарії. Певні факти вказують на те, що окремий етнос македонців дійсно населяв території поза межами сучасної Республіки Македонія, адже ВМОРО закликала до македонського повстання на достатньо широких теренах, у тому числі і частині Фракії. Однак на той час македонці, хоч і боролися за окрему країну, розглядалися етнографами XIX ст. як етнічна група болгар, і на це є свої причини: болгарська і македонська мова дуже споріднені, що спонукає болгарських націоналістів говорити про Македонію як частину Болгарії «відірвану» Югославією. Звичайно, на сьогодні македонський іредентизм (як і територіальні претензії націоналістів у сусідніх Греції, Болгарії, Сербії та Албанії) представляє собою небезпечну політичну платформу: адже за багато десятиліть жителі областей «Великої Македонії» вже давно вважають себе етнічними греками чи болгарами (відповідно, і македонці не вважають себе болгарами чи сербами). В решті-решт у словах усіх сторін є частинка правди: «фронтірна» позиція Македонії на межі Болгарських та Сербських Царств середньовіччя, разом із межою північного розселення греко-римського та, пізніше, турецького населення, а також міграції албанців, волохів-ароманців та мадяр до Вардарської Македонії, – все це так чи інакше вплинуло на суперечливий процес етногенезу сучасного населення македонського регіону, і неможливо безпристрасно вирішити де закінчується історія греків, болгар чи сербів, а де починається історія сучасних македонців. Саме через це нинішня македонська влада вирішила перестати озиратися на минуле, а дивитися у майбутнє, заради сучасної, європейської Північної Македонії.
🤡 А чому б це грекам не перейменувати свою Македонію у «Південну Македонію»?
Тому що Греція – у НАТО та ЄС, а Македонія – ні. Тож колишній югославській республіці і доводиться враховувати грецькі вимоги, якщо вона бажає вступу до складу цих організацій.
