Евакуювати отару овець через пів країни та знайти новий дім: неймовірна історія фермера з Донеччини
У чому проблема?
Евакуація під обстрілами
Володимир Альохін — український фермер з Донеччини. Там він багато років розводив овець у селі Павлівці, але з початком повномасштабного вторгнення росії в рідному селі чоловіка почалися бої, його помешкання зруйнували російські війська, а зі стада, яке налічувало більше ніж пів тисячі голів, залишилось лише 400.
Як Володимир не намагався врятувати тварин, відганяючи їх із пасовища, сотня з них загинула від одного вибуху, коли почався перший мінометний обстріл. Так першою задачею вівчаря стало евакуюватись з-під обстрілів. Робив Володимир це пішки, разом з отарою, і пройти тоді довелось майже 50 кілометрів.
Україна — найбільша держава в Європі, але знайти нове пасовище майже неможливо
Спочатку фермер шукав місце для отари самостійно. Об'їздив кілька регіонів — загалом понад п'ять тисяч кілометрів:
"Я шукав ферму на Дніпропетровщині, але стикнувся з тим, що, може, було б і неправильно говорити… Проведена земельна реформа призвела до того, що багато землі «нахапали» чиновники, і не розуміючи проблеми, переробили їх на ріллі та перепродали", — згадує фермер.
Справді, проблема розораності сільськогосподарських земель є нагальною для України навіть зараз, коли тривають військові дії і такі речі можуть здаватися "не на часі". Раніше "Рубрика" вже розповідала про те, що через неправильне використання сільгоспземель наші родючі ґрунти виснажуються, забруднюються водні ресурси, а земля не може депонувати ту кількість вуглекислого газу, яку мала б. Врешті це впливає навіть на зміну клімату.
Проте не все так погано. Володимиру траплялися на шляху чудові громади і ферми, але й ціни були немаленькі: оренда пасовища іноді сягала понад 5 тисяч доларів, але у фермера таких коштів не було.
Такі ціни, знову ж таки, утворюються через дефіцит пасовищ, а ще, можливо, через те, що українські землі дійсно найкращі для скотоводства:
"За своє життя я об'їздив половину світу: жив і на Кавказі, і на Близькому Сході, але ніде не знайшлось кращих територій, ніж в Україні. Кліматично та географічно кращих територій немає! Ми не розгубили цих земель, і тому Крим та Донбас маємо повернути! І після цього ми маємо розібратись із внутрішніми ворогами, які перетворюють пасовища на рілля", — вважає фермер.
Яке рішення?
Україна — єдина
Допомога знайшлась у віддаленому куточку України — аж на Волині. Із фермером Василем Мельником із Боратина Володимир Альохін познайомився ще у 2014-му. Їх об'єднала спільна справа. Коли вівчар з Донеччини зателефонував колезі з Волині, той одразу запевнив, що знайде місце і для тварин, і для Володимира.
На Волинь свою отару вівчар привіз уже вантажівкою для тварин. Оселився в селі Новостав, що неподалік Луцька, у будинку Василя. До речі, тварини перенесли переїзд легко:
"Барани — істоти, у яких немає адреналіну, він просто не виділяється. Вони найлегше з усіх тварин приймають смерть, бо не мають почуття страху. До речі, тому баранів завжди приносили в жертву… Єдине що — барани трошки виснажились, коли я переганяв їх на 50 кілометрів, було багато поранених тварин", — згадує Володимир.
На новому місці стада овець довелося перемішати — зараз в отарі близько 700 тварин, і де чиї фермери не знають, а приплід вирішили розділити порівну. Випасати стадо допомагають Люся і Рошен — двоє псів вівчарської породи бордер-колі, яких вівчар теж перевіз із Донеччини.
Які труднощі виникають у фермерів на новому місці?
До зими ферму вже підготували: сіно накосили, зерно заготовили. Усю роботу фермери виконують спільно, порівну розділяючи обов'язки.
Нещодавно зробили дегельмінтизацію — ветеринарна процедура для оздоровлення тварин від гельмінтів, тобто глистів. До речі, це єдина проблема, яка виникла у тварин після переїзду: через вогкий клімат у цій місцевості поширені інші шкідники та хвороби, ніж на Донеччині, проте завдяки медицині такі незручності можна швидко виправити.
Повернення на рідну землю та вівці-сапери
На питання про ймовірність повернення в Павлівку фермер Володимир відповів після невеликої паузи. Коли розмова заходить про рідний край, вівчар стає сентиментальним, і йому важко приборкати почуття. Звісно, він дуже хоче повернутись додому й неодмінно збирається це зробити, коли загроза мине.
"Там люди… Які мене цінували, і які за мене молилися. І я їм із задоволенням домомагав, адже в селі не було ані лікаря, ані попа, ані поліцейського, і всі йшли до мене".
Павлівку було деокуповано ще 21 червня, але росіяни досі регулярно обстрілюють населений пункт: востаннє — 14 вересня. Та навіть на обстріляному та замінованому пасовищі фермер збирається продовжувати свою роботу:
"А чого ж я не можу їх там випасати? Я випасав, навіть коли поле обстрілювали! Я знав, де лежать протитанкові міни, і знав, де розтяжки. Я швидко зорієнтуюсь".
Фермер також зауважив: вівці — це найкращі сапери, і якщо десь на пасовищі будуть закладені міни, тварини швидко їх "знайдуть".
"Краще підірветься вівця, ніж людина. Я готовий пожертвувати твариною, аби лише не загинула якась людина", — каже Володимир.
