«Справжній чоловік»: жертва стандартів чи результат виховання
Майже всі мами хлопчиків опиняються у ситуації, коли під час гри між дітьми виникають конфлікти через розподіл ролей у дитячому колективі. Одні хлопчики відразу обирають роль лідера та визначають хто, як і чим гратиме. Інші – погоджуються на роль веденого і з цікавістю підтримують такі експерименти. А є ті, котрі не хочуть підкорятися силовому сценарію гри, яка не передбачає колегіальності. Як правило, останні хлопчики залишаються за межами гри, іноді отримують стусанів та скаржаться батькам.
У принципі нічого неординарного. У світі хлопчиків завжди є і буде демонстрація сили і вони завжди повторюють ту модель стосунків у дитячому колективі, до якої звикли. Однак, мами, які жаліють своїх хлопчиків під час таких конфліктів, доволі часто чують критику щодо їхніх виховательських підходів.
Скільки буде існувати людство, стільки, мабуть, буде експлуатуватися симулякр «справжнього чоловіка». У час невпинних пошуків індивідуальності, визнання унікальності кожної людини та зміни гендерних установок суспільства все одно будуть існувати батьки, які відчайдушно боротимуться за маскулиність хлопчиків.
Ніхто з нас, жінок, не стане заперечувати, що ми різні. Як би нас не переконували прихильники «простого жіночого щастя», щасливими ми стаємо поруч з різними чоловіками, а іноді взагалі незалежно від їх присутності. Жінка вже може робити все, що завгодно: бути професійною боксеркою, успішною в бізнесі або керувати державою. Але як тільки у її житті з'являється кандидат на тривалі стосунки, батьки, друзі та колеги відразу перемикаються у режим тестування кандидата на «універсальну справжність», ігноруючи її власні запити на щасливий шлюб.
Психологи та науковці також підігрівають міф про існування справжнього чоловіка. Доволі цікавий перелік якостей справжнього чоловіка як для психолога пропонує Михайло Лабковський. Незалежність, самодостатність, розрахунок тільки на себе, вирішення своїх проблем без допомоги інших, безкомпромісність, здатність не порівнювати себе з іншими, сприйняття себе таким який він є, самоповага у стосунках із жінкою, стійкість до кризи середнього віку, розуміння, що жінка така сама людина як він, тільки краще.
При всій моїй повазі, я не можу зрозуміти для кого саме такий набір має бути ознакою справжності: для чоловіків, самого експерта чи все ж таки для жінок. Якщо уявити, що такий супер-чоловік все ж таки існує, то він у кращому випадку зіп'ється від внутрішнього когнітивного дисонансу, бо не зможе одночасно ставитися до жінки як до рівного чи навіть кращого за нього створіння і при цьому не йти на компроміс. А тим паче, коли його позбавили чомусь права на конкуренцію та оцінку своїх успіхів у середовищі інших чоловіків. Якщо адресатом цього меседжу були саме жінки, то результати ряду соціологічних досліджень доводять, що пріоритети чоловічих достоїнств для жінок постійно змінюються: то альтруїзм, то успішність у бізнесі та кар'єрна орієнтація, то зовнішній вигляд та акуратність, то чесність.
Незважаючи на те, що саме життя демонструє нам 1000 відтінків стосунків між чоловіками та жінками, зміну ролей без завдання шкоди особистому щастю партнерів, ми чомусь намагаємося штучно вихолостити цю палітру до кінематографічних інь та янь. І починаємо робити це з дитинства. Хлопчикам не можна нити, плакати, бути слабкими, просити допомоги, скаржитися, боятися, не любити дівчат чи дуже любити, проявляти схильність до жіночих справ та інтересів, не вміти забезпечити себе та своїх близьких та багато інших табу, які, насправді, вчать майбутніх чоловіків не бути справжніми навіть для самих себе та роблять їх емоційно неповноцінними. Постійне пригнічення справжніх емоцій хлопчика призводить до втрати ним у зрілому віці здатності розуміти свої та чужі емоції, а також управляти ними. А потім хіба що не більшість претензій жінок до власних чоловіків стосується до їх емоційної закритості та невмінню проявляти свої почуття. Однак, емоційність чоловіка впливає не лише на якість його стосунків у родині. Новітні дослідження показують, що емоційність пов'язана з інтелектом набагато тісніше ніж вважали раніше. Крім всім відомого IQ існують так званий емоційний інтелект, від якого залежить і життєва успішність людини, включаючи його професійну реалізацію.
На останок, хотілося б від себе до всіх батьків хлопчиків звернутися з такими умовними рекомендаціями:
- Для того, щоб пояснити хлопчику, що він поводиться негідно, ми абсолютно безболісно можемо обійтися без цих принизливих «ти ж хлопчик» або ще гірших «ти як дівчинка». Замисліться: ми з дитинства привчаємо хлопчика до того, що дівчинка це якесь неповноцінне створіння, а потім дивуємося поблажливому ставленню чоловіків до нас.
- Не викреслюйте з обов'язків хлопчиків жіночі справи у господарстві, щоб потім не вислуховувати обурення його дружини. Він у дорослому житті може, звичайно, цього й не робити, але нехай це буде його вибором.
- Мами, не бійтеся бути ніжною з хлопчиком, тим паче з маленьким. Матусині синочки з'являються не через підтримку дитини у складній для неї ситуації, а через непохитний авторитет мами, відсутність права на власну думку або незгоду та пригнічення ініціативи хлопчика у його діях.
- Не варто навчати хлопчика застосуванню фізичної сили з трьох років з метою самозахисту, бо свої фізичні досягнення він буде демонструвати і серед мирного населення. Якщо ви не прагнете до близького та систематичного спілкування з батьками інших дітей, дочекайтеся віку, коли дитину за її бажанням, звичайно, можна віддати у секцію бойових мистецтв, де у неї сформується більш стійке розуміння правил застосування своєї сили.
- Давайте виховувати особистостей, які розуміють свої бажання та можливості, незалежно від статі та будуть щирими з нами.
