Звільнення через війну, подовжений робочий день і своєчасність зарплат: як зараз захистити свої трудові права
За час повномасштабної війни росії в Україні мільйони українців були змушені залишити свої домівки, роботу та нормальне життя. У Міжнародній організації праці підрахували, що через війну в Україні було втрачено майже 5 млн робочих місць. З них 1,2 млн — біженці, які виїхали в сусідні країни, а 3,6 млн — безробітні, які живуть в Україні. Більше того, частина підприємств, які знаходиться в зонах активних бойових дій або на тимчасово окупованих територіях, не можуть справно функціонувати, відповідно надати робоче місце своїм працівникам. Як змінились трудові права громадян під час війни і які існують інструменти для їх захисту — в інтерв'ю з керівником громадської організації "Трудові ініціативи" Георгієм Сандулом.
Призупинення трудового договору та інші нововведення
— Як змінилось трудове законодавство після 24 лютого, відколи в країні ввели режим воєнного стану?
— Змінилось воно, м'яко кажучи, драматично. Постраждало дуже багато підприємств. Через агресію росії люди почали втрачати роботу. Втім, у нас останні кілька років тривала трудова реформа й до, скажу так, цікавої фази вона підійшла в березні 2022 року. Тоді до парламенту подали законопроєкт № 2136 про регулювання трудових відносин під час воєнного стану. Він ввів декілька не дуже добрих, на мою думку, нововведень. Наприклад, призупинення трудового договору. Це означає, що формально працівник не звільнений, за ним зберігається місце роботи, але йому не виплачується заробітна плата. І цю зарплату людині з репарацій колись там виплатить росія. Звісно, на зруйнованому підприємстві нормальних умов праці ніхто вимагати не буде. Але цей закон не диверсифікував галузі економічної діяльності та регіони. Тому до припинення трудового договору можна вдатись, наприклад, у кав'ярні в Ужгороді, але кав'ярня в Ужгороді чимось же відрізняється від, для прикладу, вугільної шахти на Донеччині.
Ми попереджали про те, що в законі є багато можливостей для зловживань недобросовісними роботодавцями. І ми зіткнулися з тим, що це використовували для придушення активістів на підприємствах, тих же викривачів корупції. Було дуже багато намагань призупинити трудові договори, наприклад, в "Укрзалізниці". Чи так само на "Новій пошті" дуже багато людям призупинили трудові договори. Навіть на Чорнобильській атомній станції намагались призупинити трудові договори, коли вона була окупована росіянами.
Важливо розуміти, що забезпечення надійного тилу — це майже настільки ж важливо, як нормальна робота ЗСУ, тому що це стимуляція внутрішнього попиту. Умовно: якщо підприємство може платити, людина, маючи кошти й купуючи щось у локальній кав'ярні чи магазині, забезпечує роботою інших людей, з цього підприємці платять податки, які йдуть, серед іншого, і на армію. Але лобістські групи проштовхували ці законопроєкти. Найбільш кричущим є те, що намагалися й намагаються проштовхнути законопроєкти, які обріжуть трудові права в мирний час.
— Які саме трудові законопроєкти є для громадськості неприйнятними?
— Був законопроєкт № 5388 про дерегуляцію трудових відносин. Його Рада провалила, а зараз до другого читання готують законопроєкт № 5371 (його ще офіс Саакашвілі розробляв), де йдеться про величезне скорочення трудових прав на малих та середніх підприємствах, де працює до 250 людей. А в нас, за статистикою 2019 року, на таких підприємствах працювало близько 73 % від кількості всіх працівників України.
1 липня Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 7251, який усіх обурив і який "в штики" в прямому значенні сприйняла мілітарна спільнота. Тому що наразі за людьми, які пішли до армії за призовом добровольцями, зберігається середня цивільна зарплата, це абсолютно логічна норма для підтримання сімей. За ухваленим 1 липня законопроєктом ця норма скасовується, тобто цивільного заробітку не буде. Тобто тут і соціальний момент (людям буде мало на що жити), й економічний момент (понижений внутрішній попит), і політичний момент, тому що ми, напевно, вперше в такій ситуації, коли люди настільки безпрецедентно довіряють владі. І тому залишається великим питанням, навіщо цю довіру зараз підривати.
Так, у трудовій сфері зараз відбуваються тектонічні зміни і вони надшвидкі, але такий огульний підхід, мовляв, ми розвантажимо бізнес і все покладемо на працівників, а особливо тих, які служать, це дуже неправильно. Треба більш диверсифіковано підходити до різних підприємств, бо деякі таки дуже добре працюють і там це стає приводом для зловживань. Проблеми нікуди не зникли, вони загострилися. За новим законодавством, що діє під час воєнного стану, дуже урізали права профспілок, і це логічно, що у воєнний час ми не можемо робити протести, страйки тощо. Ми можемо домовлятися. Зараз ми бачимо, що структури, які були дієвими й до війни, можуть якось викручуватися, домовлятися з роботодавцями. Це важливо, коли люди згуртовані і є якась перемовна позиція, у такому випадку можна щось викрутити навіть в умовах воєнного часу і трохи звужених трудових прав, як є зараз.
Прискорені процедури, ЄС та соціальний діалог
— Як ви і ваші колеги з "Трудових ініціатив" оцінюєте те, що відбувається зараз у трудових відносинах, що з початку повномасштабної війни проголосував парламент? На вашу думку, ці зміни обґрунтовані? Наскільки доцільно було голосувати за них?
— Питання трудової реформи, і під час війни зокрема, дуже неоднорідне. Тому ухвалюється купа законів, що повсякчас суперечать один одному. Більшість законів були спрямовані на певні обмеження трудових прав працівників. Ми всі розуміємо, що економіка не така, як була до війни, певні обмеження могли вводитись. Але цей лейтмотив реформи і те, як вона процедурно проводилась, дуже огульний. Вона загнала багатьох людей у ситуацію, коли вони дійсно залишились без прав.
Річ у тім, що навіть під час повномасштабної війни це мало б бути зроблено цивілізовано. Для прикладу, основний закон № 2136 про організацію трудових відносин ухвалили за кілька днів. Люди навіть аналіз не встигли написати, не говорячи вже про те, що ні з якими великими роботодавцями, профспілками не консультувались, як цього вимагає закон про соціальний діалог. Так, зараз права обмежені, та люди ще якось викручуються, але законодавчі ініціативи, які зараз лежать, мають на меті обмеження трудових прав уже на мирний час.
Уявімо, що війна закінчиться зараз, нам потрібно повертати мільйони трудових мігрантів, щоби відбудовувати країну. Яка мотивація в людини повертатись, наприклад, з Польщі чи з Литви, якщо не буде можливостей якимось чином захищати свої трудові права? А це те, що пропонується, зокрема вищезгаданим законопроєктом № 5371 — фактично позбавлення базових прав на малих та середніх підприємствах. Тому треба оцінювати трьохкомпонентну структуру: соціалка (добробут кожного домогосподарства), економічний (щоби люди працювали) і політичний (залучення людей до України).
Не дуже добре процедурно трудова реформа проходила під час війни й нам би хотілося більш цивілізованого соціального діалогу в Україні. Беручи до уваги те, що нам надали кандидатство до ЄС, а в Угоді про асоціацію є 296 стаття, яка каже, що жодна зі сторін (ні ЄС, ні Україна) не має права послаблювати або знижувати рівень охорони довкілля чи праці, передбачений у її законодавстві, з метою залучення прямих іноземних інвестицій. Тобто це може стати й перепоно до членства у ЄС.
— Що в Угоді про асоціацію сказано про трудові права? Як вони мають змінитися?
— В Угоді про асоціацію є пункт про те, що Україна має стимулювати соціальний діалог — держава, роботодавці, профспілки. Можливо у європейському трудовому праві закони навіть не йдуть скажімо, прямо за працівником, але там йдеться про те, що на локальному рівні забезпечуються такі правила гри, за якими роботодавці та профспілки домовляються за зарплати, робочий час тощо. У нас такої культури поки що не вибудувано. Я сподіваюсь, що ми переймемо це від інших європейських країн. Тому що це нормальний соціальний діалог у Європі.
Скорочений робочий день та звільнення: що робити?
— Частина підприємств перейшла на скорочений робочий день або перевела працівників у простій, деякі бізнеси закрились. Як у цьому випадку бути роботодавцям? І як захистити свої права найманим працівникам?
— За Конституцією, гарантом прав у нас є держава. Є державні програми щодо релокації підприємств на західну Україну. Може бути, що у випадку, якщо роботодавець не справляється, то отримає якусь державну підтримку. Тобто універсального рішення немає, і до війни його не було, тому що підприємства з різних галузей мають різні форми власності. Тому тут питання й до локальної влади, і до профспілок, і до громадянського суспільства. Трудовим правам мало уваги приділялося й до війни, а зараз це питання постало нагально. Держава має робити якісь інтервенції, не лише дерегулювати трудові права, а й дивитися за соціалкою, за трудовою сферою, бо віддати це лише на умови, що "як робиться — так робиться", і на регулювання безпосередньо працівник/роботодавець — це нереально.
— Звільнити працівника під час війни стало значно простіше. За яких умов це може зробити роботодавець? Що змінилось для працівників? І як їм захисти свої права?
— За законом № 2196 про регулювання трудових відносин під час воєнного стану сказано: якщо підприємство не може функціонувати, то застосовується процедура призупинення трудового договору. Так, уже є кейси, коли люди в судах доводять, що трудовий договір призупинили незаконно, бо підприємство функціонує. Але зараз ходити по судах дуже дорого і складно. Часто ми бачимо, що навіть прибуткові компанії призупиняють трудові договори, не звільняють працівників. Бо в законі є положення, що роботодавець в односторонньому порядку може призупиняти дію деяких положень колективного договору. З цим можна боротися, але судовий шлях був складний і до війни. Зараз позитивні приклади із судами ми бачимо лише у випадках, коли на підприємстві є активна профспілка. Так, на тій же ЧАЕС, коли планувалось призупинення, профспілка домоглась, щоби цього не сталось. Зараз інструментарій захисту трудових прав дуже лімітований. Що ми можемо робити в будь-які незрозумілій ситуації? Звертатись до медіа, цього ніхто не скасовував. Організації, активні в медійному полі, так можуть впливати й на законодавче поле, і на захист конкретного працівника. Тому зараз люди борються за свою репутацію.
— Якщо працівник опинився за кордоном або евакуювався в більш безпечне місце в Україні, чи може його звільнити роботодавець?
— Насправді ні. У нас у законі йдеться, що "звільнення за прогул" — це звільнення за неявку на роботу без поважних причин. Якщо у вашому місті розриваються ракети і ви тому переїжджаєте в іншу місцевість, то, скоріш за все, це поважна причина. Ще в перші дні війни було роз'яснення від Мінекономіки, що якщо працівник не виходить на зв'язок, його не можна просто так звільнити. Але є багато випадків, коли, наприклад, людина в Польщі отримує повідомлення "завтра виходимо на роботу, інакше вас буде звільнено". Мінекономіки говорить про те, що роботодавець має добросовісно підходити до цього питання. Тобто йдеться про оціночні судження причини неявки на роботу. Можливе призупинення трудових договорів, можливе скорочення, але все повинно бути в межах закону. Через огульне використання регуляції у воєнний час ми зараз бачимо багато порушень прав працівників, релокованих в інші регіони України чи за кордон.
— Якщо людина повернулася з-за кордону, чи має вона пріоритетне право отримати свою роботу назад? Чи якщо роботодавець уже найняв іншу людину на її місце, то вже ні?
— Ні, не має. Якщо людину звільнили, то жодного пріоритетного права на колишнє робоче місце вона не має. Це якщо людина офіційно працювала. Неофіційне працевлаштування — це окрема територія беззаконня в Україні. І тому постраждали першочергово ті, хто працював неофіційно. Під час воєнного стану Державна служба з питань праці не може проводити планові перевірки щодо виявлення незадекларованої роботи, тому це зараз буяє буйним цвітом. До війни в нас десь третина людей працювала неофіційно, зараз цього буде ще більше.
— А як працює переведення працівника в простій із вини роботодавця?
— Простій — це ⅔ від середнього місячного заробітку. Зараз підприємства часто цим користуються. До цього також часто вдавались і під час локдаунів.
— Якщо людина потрапляє під скорочення, чи є варіанти оскаржити це рішення й захистити свої трудові права?
— Скорочення — це право роботодавця. Для цього повинно бути соціально-економічно обґрунтування. Якщо до війни про зміну істотних умов праці потрібно було повідомляти за 2 місяці, то на час воєнного стану цю норму скасували й робити це можна день у день.
Вихідні, зарплата і відпустка під час воєнного стану
— Як змінилась тривалість робочого тижня й кількість вихідних під час воєнного стану?
— Регуляція робочого часу змінилася. За законом про трудові відносини під час воєнного часу дозволяються нормальні обсяги робочого часу до 60 годин на тиждень. Але такі зміни треба погоджувати з профспілкою. Звісно, за умови, що вона на підприємстві є. Збільшення обсягу робочих годин може стосуватися підприємств будь-якої форми власності, заробітна плата за таких умов не збільшується. Тут теж виникає питання: йдеться про збільшення робочих годин у кав'ярні чи на патронному заводі. Й ось на це можуть впливати локальні профспілки. Щодо святкових та вихідних днів, то не застосовуються, наприклад, норми щодо перенесення вихідного на понеділок, якщо такий день випадав на суботу чи неділю.
— Чи можна під час воєнного стану йти у відпустку? Чи змінилась її тривалість? І чи оплачується вона?
— У відпустку можна йти. Тривалість відпустки не змінилась — 24 дні. Вона, як і до воєнного стану, оплачувана. Також можна взяти відпустку за власний рахунок без збереження заробітної плати.
— Чи може роботодавець під час війни не виплачувати зарплату? А якщо це державна установа, яка фінансується з держбюджету?
— Ні, не може, це обов'язок роботодавця й цю норму ніхто не скасовував. Що стосується державної роботи, то це взагалі окреме царство. Так, наприклад держслужбовці підпадають під закон про запобігання корупції. Й от, умовно, людина з Херсона переїхала в західну область, але на іншу роботу піти не може. У законопроєкті № 7251, який скасовує норму про виплату військовослужбовцям, держслужбовцям дозволяється підробляти до кінця воєнного часу. Що з цим робити? Чекати якихось репарацій. Але коли вони будуть? Адже людям треба їсти тут і зараз.
— Якщо людину під час воєнного стану неправомірно звільнили чи не виплатили заробітну плату, що робити в таких ситуаціях?
— Перш за все, потрібно офіційно звернутися до роботодавця, заявивши про обізнаність у своїх правах. Краще це вирішувати без суду. Але якщо відповіді немає, тоді звертатися до суду. Також треба оцінювати, якщо в підприємства дійсно немає грошей і воно розбомблене, то навіщо з ним судитися. А якщо це якась мегакорпорація, яка просто пошкодувала зарплату, то в такому випадку навіть треба судитися. Треба оцінити ситуацію. Якщо на підприємстві є профспілка, то можна звертатися до неї й через їхні механізми можна чогось та й досягти.
— Які справи громадян "Трудові ініціативи" зараз ведуть у судах? Які кейси супроводжуєте?
— В основному звернення стосуються незаконних звільнень. Деякі справи ведуться ще з часу до повномасштабної війни. Є справи щодо невиплати зарплат. Також є справи щодо викривачів корупції. Загалом справи стосуються "перекосів" на місцях, недобросовісних роботодавців, розправ із неугодними людьми. І люди звертаються з найрізноманітніших сфер — авіація, металургія, агробізнес, залізниця. Десь справи перехоплюють профспілки. Де вони не можуть, тому що юристів мати — це доволі затратно, то вже ми допомагаємо. Але зараз у нас не так багато "польової" роботи, на відміну від роботи з законодавством, тому що треба всім розуміти існуючі правила гри й ми всіма доступними інструментами намагаємось впливати на процес реформи, щоби вона була вигідна й державі, і бізнесу, і працівникам.
— Якщо людина постраждала й хоче захистити свої трудові права, які послуги вона може отримати від "Трудових ініціативах"?
— Можна отримати будь-яку юридичну консультацію, наші контакти є на сайті. Ми розкажемо, як бачимо справу, що людині робити й підготуємо всі документи, які можуть знадобитися у відстоюванні своїх трудових прав.
