Як впоратись з емоціями під час війни: покрокова інструкція
За канонами психології війни, ми вже пройшли межу, після якої відчуваємо себе більш-менш адаптованими до все ще надзвичайних умов. Переломним днем вважається двадцять перший, хоча, звісно ж, зміни в емоційних станах і сприйнятті реальності у всіх йдуть за своїм графіком. Саме тому вже зараз ми можемо відчувати певний розсинхрон з деякими людьми — комусь вдається спокійно і методично працювати, вкладаючись у підтримку економіки країни, а комусь поки важко відірвати себе від новин і стримувати сильні переживання.
У будь-якому разі, емоційний стан поки що складно утримувати на рівні норми абсолютно всім, навіть тим, хто у відносній безпеці, працює 8 годин на день і безпосередньо не зазнав втрат чи горя.
Поради нижче підійдуть для тих, хто хоче отримати більше контролю над емоціями і, відповідно, більше ресурсів для того, аби повертатися в режим чи будувати для себе новий режим з урахуванням усіх змін, викликів і загальної непевності.
Щоби «контролювати» емоції, важливо їх усвідомлювати — помічати, називати конкретним словом, приймати і, за необхідності, думати, які за емоцією стоять незадоволені потреби, щоб по можливості задовольнити їх. Таким чином ми проживаємо сильну емоцію, залучаючи раціо — а це вже відчувається як опора. Загалом біля керма стоять або емоції, або раціо, хоча на прийняття нами рішень впливають, звісно ж, обидва чинники. В наших силах слідкувати й регулювати, що саме зараз має більш суттєвий вплив — емоції чи інтелект?
Отже, детальніше по пунктах.
- Емоцію варто помітити. Ми відчуваємо певні емоції весь час, вони змінюють одна одну, накладаються одна на одну, разом складаються у певний сталий емоційний стан — настрій, а тому помітити кожну свою реакцію неможливо, та й в цьому немає необхідності. Мова йде лише про ті емоції, які відчуваються як потенційно значущі. Особливо якщо ми автоматично маркуємо якісь відчуття як «неправильні», «невчасні», «небажані», одним словом «не такі» — це точно значущі для нас переживання, і їх краще по-чесному помітити.
- Емоцію варто назвати конкретним словом. Наш словниковий запас емоційних станів може бути недостатнім, але як тільки ми підбираємо те саме слово — відчуваємо, що емоція «викрита» і, відповідно, вже не така могутня. Іноді на цьому етапі раціо забирає кермо і необхідності рухатися за наступними пунктами не виникає. Якщо ж переживання поки не відступає повністю, йдемо далі.
- Емоцію варто прийняти. Дозволити її собі. Навіть небажану, навіть відразливу емоцію, якої ми від себе не чекали. Так ми відчуваємо, що не емоція контролює нас, а ми її. Що б ми не відчували — у нас є на це причини. І про це якраз наступний пункт.
- Емоцію варто обдумати, іншими словами — раціоналізувати. Чому я це відчуваю? Чи правильно я виокремила те, що відчуваю? Можливо, є ще щось, чого я поки не помічаю? А яка за цією емоцією потреба? Чого я хочу? Як я можу це отримати? Таких питань може бути більше, вони не є хрестоматійними, але всі мають на меті допомогти зрозуміти корінь — незадоволену потребу.
З незрозумілого, «неприємного» фонового відчуття ми прийшли в зону раціональності, де обмірковуємо конкретику, а на наші рішення, слова і дії вже знову більше впливає саме інтелект.
У підсумку, хочеться висловити тезу про те, що наш стабільний емоційний стан — це опора і ресурс, що дозволяє нам піклуватися про себе, близьких, і включатися, в тому числі, в боротьбу з ворогом. Переможемо!
