Культура недільного ранку
Культура – це все. А це означає, що культура може бути і будь-чого. Ацтеків, трипільців, гіків, корпоративна, аграрна, художня, літературна, фізична… Скажімо, навіть недільного ранку. Такого, як сьогодні.
Я не думала про це, коли одного такого ранку, попри приємну звичку подовше повалятися в ліжку, а першу каву випити десь уже по дванадцятій, о дев'ятій опинилася в центрі міста – незвично тихого і порожнього. Ви помічали, як змінюються вулиці із приходом вихідних? Раптом із запружених транспортом, мерехтінням безкінечних вогнів, потоками людей, які неодмінно кудись поспішають, втуливши погляди до телефонів в руках або й просто собі під ноги… вони перетворюються на цілком спокійні. Ні автомобілів, ні маршруток, ні невпинного гудіння та реву моторів. Т-и-ш-а.
А люди? Напевне, не одна я полюбляю недільним ранком доспати все недоспане за минулий робочий тиждень та ще й наперед сном запастися. У самому серці міста, де у будній день не проштовхнутися, нас виявилося зовсім не багато. Нікуди особливо не поспішаючи, я спокійно крокувала залитою сонцем вулицею і все, що мене хвилювало на той момент було питання, що з'їсти на сніданок. Тим такі дні і цінні, що можна спокійно собі дозволити ні про що не хвилюватися, нічим себе не доймати, а просто грітися на сонечку і думати про хороше (гадаю, із тим, що сніданки – це в будь-якому разі щось хороше, зі мною ніхто сперечатися не буде).
Повз мене тоді пройшли два чоловіки, вони про щось розмовляли. До мене долетіли слова одного з них: "Бачиш, які люди інакші в неділю вранці. Зовсім не схожі на тих, що тут само ходять у понеділок, та й ті всі однакові. Окрема культура!".
Ці слова засіли у мене в думках: адже точно! Люди недільного ранку, як і самі ці ранки, таки зовсім особливі. Здається, вони спокійніші, розважливіші. Вони не женуться і не підганяють. Збавляють темп? Можливо. Хоча я би сказала – повертаються до природного. І в цьому є щось, варте уваги.
Культура – це не лише про музеї, виставки, театри і літературні салони (хоча це і важливі її частини). Культура – це і про щоденне, звичне й, здавалося б, зрозуміле, але чомусь дуже недооцінене. Культура недільного ранку – то взагалі мистецтво. Просте і зрозуміле, а від того лише цінніше.
Недільним ранком можна випити кави, пройтися, посидіти коло річки, чи в парку, чи навіть у себе у дворі – просто під будинком. Можна піти на сніданок у місце, в якому давно хотілося щось скуштувати, або піти годувати качок – як колись у дитинстві. Можна мружитися на сонці, підставляти йому обличчя і розкриті долоні, дозволяти вітру скуйовджувати волосся і не хвилюватися про це. Можна просто піддатися течії – і спокійно спостерігати за її плином. Можна нікуди не поспішати. Можна бути, просто бути, тут і зараз…
То чому б і ні?
