Цю тему в проєкті «небайдужих» ми ще не порушували. Мало хто взагалі про це хоче говорити, а тим більше — розповідати про свій особистий досвід. Не можна. Табу. Страх осуду і неприйняття. І коли героїня погодилася дати інтерв'ю, я того ж дня придбала квиток на поїзд до Полтави. Саме там живе Маргарита Чернявська.
Вона — топова стилістка, співзасновниця школи перукарського мистецтва Dali Creative Group, авторка і ведуча телевізійного шоу «Малюємо красу» і організаторка благодійного проєкту «Ми проти насильства». Її запрошують працювати відомі салони Києва. Дівчата збирають гроші, щоб потрапити до неї на стрижку.
Тільки шлях її до цього успіху був не те що непростий. А майже трагічний. Маргарита — алко- і наркозалежна.
Ми зустрічаємося в її салоні. У центрі Полтави знаходиться будівля школи Dali CreativeGroup, яку заснувала Маргарита і вже 9 років навчає тут ремеслу перукаря разом з командою. Там саме в розпалі один із днів навчання, і ми вирішуємо піти посидіти в місцевому кафе. Наша розмова затягнулася на чотири години.
Рита абсолютно відкрито розповідає про ті речі, на які в нашому суспільстві заведено говорити: «Тссс!»
«Я росла з відчуттям, що я якась не така»
«Переважну частину свого дитинства я провела на Забайкаллі. Мій тато — військовослужбовець, і наша сім'я жила у військовому містечку біля китайського кордону. Умови для життя там, звичайно, суворі. Тому батьки нас з сестрою відправили жити в Полтаву, до бабусі.
Переїзд був для мене ударом. По-перше, батьків не було поруч. А по-друге, я дуже любила свою першу вчительку — Людмилу Абрамівну. У полтавській школі вчителька була жорстка, владна. Їй протипоказано бути поруч з дітьми.
Відтоді я школу зненавиділа. Я просто перестала вчитися, пішла в спорт. Близько 10 років займалася хокеєм на траві. Їздила на змагання по всій Україні, в школі мене практично не бачили».
І тут Маргарита з теплотою згадує одну історію.
«Мені було вже років 30, напевно. І раптом я отримала лист від моєї Людмили Абрамівни. Вона шукала мене багато років, знайшла мою адресу — і написала.
Мами моєї вже давно немає, мені нікому розповідати, якою я була. І тут я читаю, що я — мало не геніальна дитина. Читаю, плачу і думаю: «Господи. Мене ж все життя переконували у зворотному: що я недороблена, ПТУ-шниця, тупорила…» Я росла з відчуттям, що я якась не така. А десь там — за п'ять тисяч кілометрів від мене — живе людина, впевнена в тому, що я — геній».
Дитячу мрію вона пронесла через все своє життя
«Років в 10 або 11 я попросила у бабусі дозволу підстригти її. Стригла величезними закрійними ножицями. І мені так сподобалося, що захотілося все життя займатися саме цим.
З дитинства для мене дуже важлива естетика, краса. Я могла цілодобово сидіти перед дзеркалом і робити собі макіяж, накладати театральний грим. Мама дивилася на мене, знаєш, з таким жалем і говорила: «Господи, Ритка, що з тебе виросте? Яка ж ти легковажна. Ким ти будеш?»
Але дитячу мрію цю я пронесла через все своє життя. І знаєш, коли у 2015-му році мені вручали премію «Людина року», я стояла і думала: «Шкода, мама не бачить». Адже вона так переживала, думала, що її дочка вертихвісткою зростає.
У житті мені нічого легко не давалося. Треба було постійно себе ламати, докладати зусиль, щоб чогось досягти. Завдяки характеру впертому я і змогла «пропхатися», напевно».
І ось після школи Маргарита вирішує вступати в ПТУ на перукаря. «Батьки були в легкому трансі. За радянських часів бути перукарем — практично рівнозначно тому, щоб піти працювати «на трасу». Мама мені казала: «Перукарки ж всі гулящі, п'ють, палять. Як ти могла обрати таку професію?»
Треба віддати їм належне — батьки мені не завадили. Я все влаштувала сама. В училище вступили за хабар: пляшку коньяку і палку ковбаси. Тоді інакше було не можна. Навчалася я прекрасно. І відразу після закінчення, з 16 років пішла працювати».
«До цього я була впевнена, що пити я не буду ніколи»
Саме тоді у Маргарити трапляється сильний життєвий удар — помирає мама.
«Я поїхала на спортивні збори на три тижні — тоді я ще хокеєм займалася. Мама хворіла близько пів року, але лікарі говорили, що нічого серйозного немає. Словом, поки я була на зборах, її не стало.
Я дзвонила додому, але бабуся, мабуть, мене пожаліла. Вона вирішила мені не говорити. Маму поховали без мене».
Тоді — після того, що сталося — дівчина вперше в житті спробувала алкоголь. Їй було 16 років.
«Пам'ятаю, яке заспокоєння я відчула. Як це кайфово: випиваєш — і тобі так добре стає.
До цього я була впевнена, що пити я не буду ніколи. Папа під цією справою, бувало, ображав маму. А я, дивлячись на нього, говорила: «Боже, я ніколи в житті не буду ні пити, ні палити».
Батько зібрав речі та пішов відразу після смерті мами до іншої жінки. Старша сестра вийшла заміж і жила окремо. І Рита залишилася жити з 80-річною хворою бабусею.
«Я раптом усвідомила, що взагалі не знаю, як жити. Я не знаю, як готувати їжу, куди платити за квартиру. Я одна.
Бабуся хворіла, була лежачою. І я зрозуміла, що під алкоголем мені якось простіше з цим усім впоратися. Я випиваю — і йде почуття огиди, адже її потрібно мити, доглядати за нею».
Залежність розвивається не відразу — дуже поступово. Людина взагалі може не бачити проблеми. «Я готую, припустимо, вечерю. Келишок вина випиваю — і їжа якось легше готується».
З 17 до 20 років Рита доглядала за бабусею, зустрічалася з хлопцем. Їй здавалося, що життя якось йде. Але йшло воно разом з алкоголем. Просто проблеми в цьому дівчина не бачила. «Звичайно, я не пила щодня. Раз на тиждень-два. Ось накопичилася тяжкість — зустрілися з дівчатами, випили трохи — і все.
І ось я познайомилася з хлопцем, стали зустрічатися. Він мені й каже: «Я їду працювати закордон. Ти мені подобаєшся. Одружімося. Просто, щоб виїхати».
Я подумала: «Та врешті-решт, а що я втрачаю?». Бабусі на той час вже не стало. І ми поїхали жити до Ізраїлю».
Тусовочне місце
З них вийшла весела пара. Він — не бідний хлопчина, люблячий тусовки та легке життя. Вона — 20-річна дівчина, що вирвалася з пострадянського міста за кордон.
«Ізраїль — це дуже тусовочне місце. Там наркотики можна було купити просто в магазині — потрібно тільки знати, до кого і як звернутися. Звідти й почалася моя пристрасть.
П'ятниця, субота — ми на вечірках. Мені здавалося, що це щасливий такий період. «Ось це я, — думаю, — потрапила в струмінь! Ось це життя почалося».
Я взагалі ні про що не дбала: ні де брати гроші, ні як заробляти — все забезпечував чоловік. З ранку встаєш, відкриваєш шафу — а там лежить грам кокаїну. Так і проводиш день — легко і просто. Як і в будь-якій залежності, все йде по наростальній».
Вони прожили разом чотири роки. Чоловік став все менше з'являтися вдома, у Рити теж з'явилася своя компанія. І в один момент вона сказала, що сенсу бути разом уже немає. Вони розійшлися.
«Я повернулася до Полтави, в батьківську квартиру. Мені 25 років, у мене немає друзів, родичів. Сестра вийшла заміж і живе в Німеччині. От і все. Наступні чотири роки я пила практично щодня з невеликими перервами.
Грошей на наркотики у мене не було. Ін'єкційні я, слава Богу, вживати боялася. І вбивала себе алкоголем».
«Я придумала 33 причини, чому у мене все так»
«Коли ти вбудовуєшся в такий спосіб життя, у тебе одне завдання: знайти речовину, вжити — і все. А все інше — не важливо. Спочатку я продавала свої прикраси. Слава Богу, мене не потягнуло в кримінал — я була тихим алкоголіком. Пила одна. Це був мій спосіб життя».
Маргарита робила спроби влаштуватися на роботу. Але відповідальність і алкоголь — речі несумісні. Вона вже розуміла, що є проблема, але не знала, куди звернутися. Пробувала кинути самостійно.
«Був період, коли кілька місяців я спробувала не вживати.
Я влаштувалася працювати в компанію, яка продавала автомобілі на виплат. Там було 200 осіб на місце — і пройшла одна я! Не розумію, як це у мене вийшло.
Мені платили, я їздила в Київ на тренінги з продажів. Це мене якось ввімкнуло трішечки, до життя повернуло.
Але потім клієнти почали приходити та жбурляти мені договори в обличчя зі словами «Де моя машина?». Вони ж оформляли на виплат. А там, в цій фірмі, мабуть, щось мутили. Я зрозуміла, що вляпалася в нехорошу історію. І звільнилася».
Після цього все стало зовсім погано. Маргарита почала вживати важкі напої. «Квартира моя перетворилася просто на бомжатник. Це було реально страшно.
Коли ти в такому стані, то здається, що більшість людей так живе. Звичайний спосіб життя. Просто, я — нещасна, у мене життя не склалося: і зі шлюбом не пощастило, і сім'ї у мене немає. Я придумала 33 причини, чому у мене все так.
Я намагалася накласти на себе руки. Просто диво, що я взагалі залишилася жива. Коли жінка у вживанні, можуть відбуватися найстрашніші речі.
Кілька разів я ходила на дах, хотіла зістрибнути. Я не бачила сенсу у своєму існуванні. Від мене навіть близькі відвернулися. Старша сестра заборонила спілкуватися з племінницею. Я її дуже любила.
Ми пили разом з одним хлопцем. Одного разу він прийшов до мене додому, а я йому сказала: «Все, я хочу зупинитися. Я більше не можу».
«Окей, — каже. — Тільки можна я залишуся у тебе переночую?». І я дозволила.
Тієї ночі у нього трапляється напад білої гарячки, і він вистрибує з мого балкона. Йому було 28 років. Він розбився. І з цього моменту я зрозуміла, що треба щось робити.
Зовсім випадково знайшлися люди, які підказали, що є програма допомоги залежним. Тоді я почала лікуватися, познайомилася з такими ж залежними, як і я сама».
«Або я здохну тут на смітнику, або стану чимось більшим»
«Перші пів року на групі я просто мовчала. Всі ж бачили, напевно, так? У колі сидять люди та кажуть: «Я такий-то, у мене така-то проблема…» і потім розповідають про себе. Я говорила тільки термін тверезості, як мене звуть і що я алкоголік і наркоман. І все. Більше не говорила нічого.
За час вживання відбувається деградація. Ти не читаєш книжки, не спілкуєшся в соціумі — ти тупо деградуєш.
Щоб ти розуміла тяжкість мого стану тоді… Ти бачила жінок, які ходять по смітниках — опухлі, без зубів? Ось я була за сантиметр від цього. У 29 років.
Коли я дивилася на себе в дзеркало, мені здавалося, що я бачу там просто якусь стару. Тільки завдяки тому, що існує ця спільнота, я видерлась.
Пам'ятаю момент один. О четвертій ранку прокидаюся з дикого бодуна. Мене всю трясе. Я розумію, що якщо зараз не вип'ю, то або здохну, або мене Кіндрат схопить. Терміново купити хоча б самогон.
Підходжу до смітників, і у мене така думка: «Є два шляхи: або я здохну тут на смітнику, або стану чимось більшим. Розвертаюся і йду додому. Я тоді не пила. Мене трясло, блювала. Але я витримала. Цей момент я не забуду ніколи».
Досі раз на тиждень Маргарита відвідує групу. Уже 16 років. «Як тільки людина перестає ходити, це — передумова до зриву», — говорить Рита.
Першим кроком до одужання для жінки став приклад її психолога.
«Одного разу він запросив мене в кафе, ми випили чаю, і він зізнався, що теж алкоголік. Я дивилася на нього: він такий чистий, добре одягнений, соціально адаптований. Як таке може бути? А ще він допомагає людям. І я думаю: якщо зміг він — і я зможу. Мене це дуже тоді надихнуло».
З алкоголізму — в трудоголізм
Зараз Маргарита Чернявська — топова стилістка, співзасновниця школи перукарського мистецтва, медійна особистість. Її запрошують працювати в київські салони, а клієнти, сідаючи до неї в крісло, кажуть: «Робіть, що хочете».
Але у 29 років вона тільки починала виходити з алкогольної залежності.
«Пам'ятаєш, я розповідала про хлопця, який вистрибнув з мого вікна? Так ось, того дня я влаштувалася в перукарню. Уже років 10 я не працювала. Але мене взяли.
Паралельно я одужувала і працювала. Фінансове становище — сказати, що погане, — це нічого не сказати. Бували дні, коли я не могла купити поїсти. Я заробляла 98 гривень».
Вона зрозуміла, що, працюючи на господаря, своє матеріальне становище поліпшити не вийде.
«Я позичила у знайомих трохи грошей, орендувала приміщення 13 квадратів і стала працювати. Я просто жила там. Щодня — без вихідних, без відпустки працювала 3 роки. Так я перейшла з алкоголізму в трудоголізм.
У мене накопичилася вже певна сума грошей — і я купила собі перший автомобіль.
Пам'ятаю, їду за кермом, дивлюся на свої руки й думаю: «Блін, це взагалі я?!». Мені не вірилося, що я змогла це зробити. Це було най-най першим моїм досягненням видатним, значущим. І я зрозуміла, що я — крута, що я можу чогось досягти в цьому житті».
Маргарита стала одержима перукарським мистецтвом. Постійно навчалася, їздила на курси, майстер-класи.
«Я була одержима ідеєю — навчитися робити так, як це роблять кращі».
«Я втомилася всім доводити, що я вмію стригти»
Був один момент в роботі, який дуже не влаштовував Маргариту.
«До мене приходять клієнти, і я їм кажу: «Вам треба ось так підстригтися». «Та ні, я краще знаю», — відповідають. Я відчуваю пропорції, знаю анатомію. Коли я створюю форму, то враховую все: професію, статуру, ходу людини. Але люди звикли приходити в перукарню і говорити: «Мені треба каре».
Я втомилася всім доводити, що я вмію стригти.
Мене це так втомило, що одного дня я подумала: «Напевно, треба зняти класну рекламу. І пішла на місцевий телеканал».
Проєкт, який придумала Маргарита — не новий для центрального телебачення. Але для міста Полтава це шоу стало успіхом. «Малюємо красу» — передача про перевтілення жінок. Затівалося це все як реклама школи перукарського мистецтва Dali Creative Group. Але з часом проєкт набрав величезну соціальну значимість.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
«Я створюю образ, колорист фарбує в потрібний колір. Я роблю стрижку, укладку, візажист робить макіяж. І я веду героїню в магазин, переодягаю її. Потім — завіса: всі родичі виходять, аплодують, ридають. Все красиво.
Маргарита створювала образи, завдяки яким звичайні жінки перетворювалися на ідеальних себе. Заявки на участь в шоу полилися рікою.
«Ми навіть не думали, що буде такий резонанс. Почався кастинг. Я завжди намагалася відбирати тих жінок, які найбільше потребують підтримки та перевтілення. У мене з'явилася місія — допомогти жінкам знайти свій образ».
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Але пізніше стався момент, який повернув її в реальність. «Після певного часу я стала зустрічати наших героїнь на вулицях і побачила, що вони були точно такими ж, як і до передачі.
Мій запал потихеньку почав гаснути.
Жінці не потрібні безплатні подарунки у вигляді благодійності. Вона буде красивою і з мінімальними витратами, якщо тільки цього захоче. Піде в просту перукарню, купить фарбу, накрутиться, зачешеться, одягнеться і буде красивою. Але жоден стиліст світу не зробить жінку красивою, якщо у неї немає цього внутрішнього бажання».
Проєкт проіснував три роки. Завдяки йому Маргарита стала місцевою знаменитістю і не тільки.
«Стали приходити жінки різних статусів, різних вікових груп. Були навіть ті, хто збирав гроші, щоб до мене потрапити. Сідали в крісло і говорили: «Робіть, що хочете». І я така: «Є! Все-таки я домоглася цього»».
Духовність, йога, Баба Джі
Її бізнес-кар'єра склалася. Маргарита розширює увагу і на інші сфери. До її життя увійшла йога і духовні практики.
«Мені здається, що йогом я була завжди, навіть в дитинстві. Мама розповідала, що я могла сидіти та годинами перекладати з місця на місце якийсь предмет, або дивитися довго в одну точку.
Коли я почала практикувати медитацію, то стала згадувати свій дитячий стан. Весь світ ніби розсувається. Це стан, який відбувається у тебе всередині, як ніби-то тебе наповнює радістю, щастям, спокоєм, умиротворенням».
Маргарита говорить, що її захоплення йогою почалося з кабінету психотерапевта. «Мені дуже пощастило з психоаналітиком. Одного дня вона сказала: «Слухай, до Києва приїжджає Пайлот Баба Джі — дуже відомий просвітлений у світі йоги. Поїдеш завтра?»
Я скасовую клієнтів, сідаю і їду туди, нікому нічого не кажучи. Приїжджаю. Сидить дідусь в помаранчевому вбранні, з замутненим поглядом, а навколо нього — люди. А я взагалі далека. Всі сидять в позі лотоса, і я поруч з ними на коліна стала, як в церкві.
Що це було — не знаю. Якась містика або я просто сильно захоплена? Я посиділа на відстані двох метрів від нього. І виник такий стан, коли хочеться чи то плакати, чи то сміятися, шкіра в мурашках.
Я сиджу, оглядаюся і думаю: «Боже, що зі мною відбувається?» Я відчула, що мене просто зараз розірве зсередини. Потім вже я прочитала його книгу, про нього багато дізналася. Виявляється, у цієї людини настільки потужна енергетика, що передається іншим.
З того часу я і стала практикувати йогу. Кожного дня, кожної секунди я дізнаюся про себе, світ щось нове. Я почала цікавитися такими речами, які мені раніше і на думку б не спали.
«Є вихід з цієї ситуації. І я — живе тому підтвердження»
«Мене якось запитували, чи було моє дитинство щасливим. Ось зараз, дивлячись на дитинство своєї дитини, я розумію, що ні. Ніфіга щасливим воно не було. Я постійно була в напрузі, під пресингом. Від мене весь час чогось вимагали.
Залежна людина чи ні — це формується до 5 років. І, як правило, діти, яким мало приділяли уваги, яких не хвалили, не заохочували — у них, якщо говорити образно, — формується порожнеча в душі. І подальше життя залежить від глибини цієї порожнечі.
Можливість уникнути, втекти від тиску я одного разу знайшла в спорті. А потім — в алкоголі. Я втікала від реальності. Вона мені дуже не подобалася.
Ти не уявляєш, скільки нас — таких людей. Дуже багато. Просто не всі афішують. У більшості взагалі викликає здивування, що я це розповідаю.
Так, були різні періоди. Був момент, коли я приховувала свою залежність через сором. Потім приховувати перестала, але особливо не афішувала. Якщо мене питали, я говорила: «Так». І коли я почала вести блог, якось написала пост про те, що я залежна, видужую і як це було. Тоді мені стало взагалі по барабану, що про мене думають.
Для багатьох людей камінг-аут Маргарити став просто шоком. Вони бачать успішну, розумну, красиву жінку. Підстригтися у неї — вже ознака статусності. Не кожен наважиться підійти до неї на вулиці та заговорити. А дізнавшись її історію і її шлях, люди не можуть повірити, що це правда.
Маргарита говорить, що її відкритість часто сприймають як бажання пропіаритися. «Це мене дивує. Я вже давним-давно не потребую піару. Про мене в Полтаві не знає тільки той, у кого немає вдома телевізора. Це маленьке місто, і тут зовсім нескладно стати відомим.
Я це роблю для того, щоб ті, у кого є ця проблема, дізналися, що є вихід. Я відкрита до спілкування. У наших залежних колах нормально допомагати. Якщо людина в якомусь нападі, їй допоможуть грошима, куплять препарати, допоможуть з лікуванням.
Я знаю, як важко, коли ти на дні. І, можливо, якщо я скажу правду, ким я була, людям буде простіше повірити в себе.
Є вихід з цієї ситуації. І я — живе тому підтвердження. Так, на бік світла і добра важче дістатися, складніше дертися. Але там крутіше, там краще, там яскравіше.
Я, буває, такі стани ловлю в медитації, що алкоголю і не снилося. У мене в душі стільки світла і тепла, що хочеться його просто роздавати, вихлюпувати його на першу зустрічну людину.
Якщо я залишилася жива, то 100% це не для того, щоб прожити в залежностях залишок життя. Можливо, я зможу врятувати когось ще».
Фото "Рубрики"
"Skin positivity – це не про те, як круто жити з прищами або розацеа": Марія Біленька про проблемну шкіру, ведення блогу з акне і бани в соцмережах
"Зміни в медицині можливі тільки через пацієнта". Наталія Лелюх про жіноче здоров'я та дива, на які кожен має право
"Тут і зараз, в цю секунду я живу". Уляна Пчолкіна — про життя на колясці та досягнення мрій
Секс, YouTube, гендерна рівність: "ебаут" про те, як не боятися табу
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
За найкраще питання
ми подаруємо вам футболку
Всі питання будуть задані героїні та опубліковані
