Чи потрібно скасовувати ЗНО?
Освітня і батьківська спільноти активно обговорюють скасування пробного ЗНО, про яке стало відомо буквально за день до призначеної дати тестування. Багатьох налякала перспектива скасування і основного ЗНО. Офіційною причиною і передумовою, звичайно, називають карантин через коронавірус. Але прихильників ідеї скасувати ЗНО вистачає і без пандемії.
Серед аргументів на користь відмови від ЗНО часто звучить, що тестування не може показати реальні досягнення дитини, і що воно стимулює вгадування відповідей, а на результат тесту може серйозно вплинути хвороба, проблеми у сім'ї чи банальний стрес від подорожі в інше місто.
Скільки правди в цих звинуваченнях і чи достатні вони, щоб відмовитись від ЗНО? Давайте розбиратись.
Навіщо взагалі потрібне ЗНО?
Хоча ми звикли сприймати ЗНО саме як інструмент вступу до університету, насправді його функція інша і вона закладена в самій назві – зовнішнє незалежне оцінювання. І не учнів, а шкіл.
Інструмент масового підсумкового тестування випускників – абсолютно нормальна практика, яка активно використовується у розвинених країнах. Через аналоги ЗНО держави перевіряють, наскільки ефективно регіони і конкретні школи використовували кошти, які вони отримали на підготовку учнів.
Для таких перевірок використовують саме тестування, бо воно дає можливість швидко і стандартизовано зробити зріз знань великої кількості людей і порівняти їх між собою.
Так, тестування дійсно має цілу купу обмежень, через які не можна судити про конкретну людину за результатами одного конкретного тесту. Але за усередненими показниками всіх випускників школи, можна робити висновки про рівень ефективності школи.
Тобто одна дитина могла вгадати відповіді на запитання, як і могла здати тест гірше, ніж знала, але коли мова йде про кількасот випускників однієї школи, то очевидно, що всі вони не могли вгадати чи здати гірше, ніж знали.
Ці усереднені показники дають статистичну інформацію, на основі якої розробляють рішення в освітній політиці. Саме для цього і потрібне ЗНО.
Специфічність ситуації в Україні полягає в тому, що у нас ЗНО стало також інструментом вступу до університету.
Це створило проблему з виконанням функції оцінювання шкіл і регіонів, бо батьки почали оплачувати репетиторів по конкретним предметам, щоб підвищити шанси дитини потрапити до хорошого університету.
Таким чином, влада перестала отримувати адекватну інформацію про стан ефективності шкіл, а дітей дійсно почали більше натаскувати на здачу тестів, а не на глибоке розуміння предмету. Показники ЗНО сьогодні скоріше показують стан готовності батьків, ніж ефективність використання бюджетних коштів школами та областями.
ЗНО чи вступні екзамени. Що краще?
Якщо ми почнемо винятково теоретичну дискусію, то звичайно, краще, коли рішення про відповідність абітурієнта ухвалюють на рівні університетів, а не держави. Справа в тому, що університети мають бути різними і готувати фахівців під різні профілі. Для одних університетів важливим може бути креативність та вміння висловлювати свою думку, для інших – педантичність та глибокі спеціалізовані знання, для третіх – загальна ерудованість. Створення такого профілю неможливе, коли університети позбавлені можливості «перебирати» вступниками.
Проте на практиці, стан системи вищої освіти в Україні жалюгідний, а керівництво університетів корумповане до такої міри, що навіть ЗНО, попри всі недоліки і обмеження виявилось значно ефективнішим способом організації вступної кампанії ,ніж екзамени.
У теорії заклади вищої освіти мали б бути зацікавлені у відборі кращих студентів, але на практиці вони зацікавлені лише в хабарях та просуванні дітей, які мають блат.
Із появою ЗНО в Україні доступ до вищої освіти став значно кращим, менш корумпованим і більш справедливим. Якщо раніше батьки були вимушені витрачати гроші на хабарі ректорам, а на вступні екзамени викладачі приходили з готовим списком тих, хто отримає високі оцінки, то сьогодні батьки мають змогу вкладати гроші в репетиторів і підготовку дитини. Це однозначно краще, ніж було до ЗНО.
Проблеми зі ЗНО як інструментом вступу, звичайно, є. В теорії цей інструмент не повинен застосовуватись для вступу, проте на практиці – нічого кращого поки не придумали.
Тому процес реформування вищої освіти потрібно починати не з відмови від ЗНО, а з очищення від корупції університетів і перетворення їх на інституції з навчання, а не лише вибивання грошей зі студентів.
