Новини «газової війни»: що значить участь України у відкритті «TANAP»

Кирило Слобожанський

Українські ЗМІ зазвичай схильні до критики вищих органів влади. І це, великою мірою, є позитивним явищем: преса як «четверта влада» змушує можновладців залишатися «у тонусі», працювати над вирішенням тих чи інших проблем, відповідати на критику та, найважливіше, не сприймати як належне людську підтримку та лояльність до органів влади. Така критика прямо пов'язана із характерними рисами української нації – прагнення до волі, самостійності, самокритичності, неприйняття будь-якої тиранії та самовладдя – і саме завдяки ним  російській сценарій так званої «централізованої демократії» та де-факто реставрації авторитаризму здається неможливим для відтворення в Україні.

Однак інколи така схильність до критики, пошуку недоліків та «підводних каменів» доходить до абсурду. Побудова конкурентного московському «Газпрому» трубопроводу «TANAP» азербайджанською державною корпорацією «SOCAR» та турецькою «BOTAŞ» була зустрінута у безлічі українських ЗМІ під заголовками на кшталт «Азербайджан і Туреччина побудують газопровід в обхід України». Дійсно, цей трубопровід планувалося побудувати в обхід України… а також Китаю, Австралії, Білорусі, що є логічним – оскільки жодна з цих країн не лежить на шляху запланованого транзиту – до балканських країн та Італії (ця частина трубопроводу має назву «TAP» – Трансадріатичний газопровід). Але у ЗМІ розцінили цей цілком логічний план побудови газопроводу як «поразку України», без жодної причини для такої реакції. Невже Україна до того займалася транзитом азербайджанського газу, а тепер залишилася без «унікальної угоди»? Ні – плани газопроводу каспійського газу до України існували вже давно, однак тільки зараз Президент України прямо наблизив країну до реальних результатів, причому саме через участь у азербайджансько-турецькому проекті. Дивно, що такий вагомий успіх України на фронті розширення не тільки власної, але й європейської енергетичної незалежності, майже не отримав жодних фанфар і оплесків, ба більше, залишився окутаний атмосферою недовіри.

Ми вже розглядали важливість «TANAP» для перебігу подій європейської «газової війни», а також те, як конкуренція «SOCAR» із «Газпромом» грає на руку Україні, яка вимушена хапатися за будь-які можливості посилити свої позиції у «гібридній війні» із Москвою. Власне, Україна намагалася налагодити відносин із азербайджанським енергетичним сектором задовго до подій російсько-української війни: дочірня компанія «SOCAR Ukraine» працює з 2008 року, створивши в Україні свою мережу з близько 50 заправних станцій, а переговори щодо побудови з Азербайджану до України газотранспортного коридору відбувалися (в тому числі по лінії ГУАМ) з 2012 року. І хоча у 2013 році Азербайджан відмовлявся від участі України у побудові газотранспортної системи, тепер, коли «Південний газовий коридор» вже може постачати газ на території Туреччини, керівники «SOCAR» стали більш зацікавленими у побудові додаткових гілок трубопроводу, в тому числі до України.

На щастя, проект «коридору» знайшов палку підтримку у ЄС та не був зупинений ніякими перешкодами з боку конкурентних компаній, які вклали великі гроші у проекти «Газпрому», такі як «Nord Stream AG». Віце-президент Європейської Комісії Марос Шефчович, який очолює Енергетичний Союз, високо оцінив відкриття «TANAP» як ключовий крок задля підвищення енергетичної безпеки усього Європейського Союзу: «Задля диверсифікації наших постачальників енергії та маршрутів Південний газовий коридор є стратегічно важливим для енергетичної безпеки ЄС, у тому числі у його найбільш вразливих частинах, таких як Південно-Східна Європа та Південна Італія»

Дешевизна та готовність до діалогу спонукала країни Східної Європи до пошуку контактів із азербайджансько-турецьким проектом. Окрім основного шляху «TAP» до Італії (який проходить через Азербайджан, Грузію, Туреччину, Грецію та Албанію) вже заплановані великий «потік» до Чорногорії, Боснії та Хорватії, а також окрема гілка до Болгарії. Зацікавлені у диверсифікації енергетичного ринку Європи підтримку проектові надали у Сполучених Штатах та Європейському Союзі, що підтвердив Президент Турецької Республіки Реджеп Тайіп Ердоган, заявивши, що проект стане великим внеском заради миру та стабільності в регіоні, завдяки підтримці США та Євросоюзу. Його слова на установчій конференції «TANAP» підтвердив Президент Республіки Азербайджан Алієв, який високо оцінив підтримку Сполучених Штатів, Великої Британії та ЄС та відзначив «сильне регіональне співробітництво між Азербайджаном, Туреччиною та Грузією» в ході реалізації проекту.

Але окрім представників бізнесу та лідерів країн-учасниць на церемонії запуску «TANAP» у м. Ескешехір (Туреччина) були також присутні Президент України, Президент Республіки Сербія та Президент Турецької Республіки Північний Кіпр. При чому вони були не лише присутні як «шановні гості», а взяли участь у символічному «відкритті трубопроводу», засвідчивши свою приналежність до подальшого функціонування проекту «Південного газового коридору»». Як повідомив Святослав Цеголко, прес-секретар Президента України: «Президент Алієв запросив Україну до участі в проекті Південний газовий коридор, який дозволить у перспективі отримувати азербайджанський газ».

Так прокоментував свою участь у церемонії Президент України Петро Порошенко: «Україна повністю підтримує цей проект TANAP. Це – енергетична безпека в тому числі і для нашої держави – конкурентоспроможність та диверсифікація газових постачань до України». Він також додав: «Україна зможе отримувати газ з Транс-анатолійського газопроводу (TANAP) через Болгарію і Румунію».

Тобто, присутність лідерів держав (а також представників різноманітних європейських компаній) свідчить про певні угоди, неоголошені плани подальшого розширення газопроводу. Президент України вже відкрив нам частину «завіси», згадавши Румунію як потенційного партнера щодо транзиту азербайджанського газу до України, а присутність лідерів Північного Кіпру та Сербії також дає нам певні ідеї щодо узгодження побудови додаткових гілок «Південного коридору» (основні станції якого будуть розволожені у Ескешехірі та в турецькій Фракції). Для Кремля ж приєднання «братніх сербів», «братніх болгар» та «Братнього Ердогана» до такого антигазпроміського проекту (ще й разом із «керівником київської хунти») означає суцільне розчарування: балканські «партнери» не мають ніякої впевненості у російському «Турецькому потоці», а Туреччина пожинає усі плоди трудів «Газпрому», отримавши як велику кількість робочих місць, так і можливість накопичувати запаси газу у внутрішніх сховищах для власних цілей. Цілей, які були озвучені на церемонії у Ескешехірі Президентом Ердоганом: «Завдяки TANAP, наша країна зараз наближається до своєї мети становлення центром регіональних енергетичних потоків». Він назвав трубопровід «Шовковим шляхом для енергетичного сектору».

Запрошенню Президента України до відкриття «TANAP» передували не лише міждержавні переговори, але й розширення долі «SOCAR» на українському ринку, яке отримало особливого стимулу цією весною, після оголошення про відкриття трубопроводу в Азербайджані. 17 травня компанія «SOCAR Ukraine» стала переможцем тендеру на поставку Держагентству резерву 3,7 тис. реактивного палива з ціновою пропозицією UAH 26,9 тис. за тонну. Поставки палива з Кременчуцького НПЗ повинні бути здійснені до 1 вересня 2018 року. Раніше «SOCAR Ukraine» також стала постачальником реактивного палива для Міністерства оборони України (з компанією було підписано два контракти постачання палива для реактивних двигунів ТС-1). Тобто, на відміну від «попередників» нинішня українська влада забезпечила прихильність Республіки Азербайджан до підтримки контактів із Україною, запропонувавши «SOCAR» вигідні угоди, а не просто очікуючи на «партнерство у ГУАМ».

Зрозуміло, що в України мають бути важливі підстави підтримувати цей трубопровід, тим паче якщо той проходить «в обхід країни». По-перше, це транспортування до Європи газу неросійського походження, тобто подальша диверсифікація європейського енергетичного ринку та зниження необхідності постачань від «Газпрому» до Європи коли із розвитком захищеного НАТО турецького газопроводу буде продаватися дешевий каспійський газ. Така ситуація вигідна для основних акторів європейського ринку і корисна для України, яка буде купувати газ з ЄС, а також знижувати вплив енергетичного фактору на хід переговорів Нормандського формату (що є особливо важливим із намаганнями «Газпрому» забезпечити функціонування газопроводів до Німеччини). По-друге, трубопроводи до Румунії та Болгарії та через них до інших країн Європи ще не завершені, через що проект «висхідного потоку» ще може врахувати коридори до України. Якщо Україна матиме сенс швидко і глибоко інтегруватися до загальноєвропейської газової інфраструктури, «TANAP» стане ще одним джерелом енергії неросійського походження для країни. По-третє, для України також вигідно підтримувати добрі відносини з Азербайджаном, Туреччиною, Румунією та Болгарією. Це важливі, близькі сусіди, і підтримка цього проекту сприяє «добрій волі» у регіоні, зменшує напругу від тих чи інших політичних рішень (наприклад, претензії Румунії, Болгарії та Угорщини щодо нової редакції мовного закону в Україні).

Поки що невідомо, хто буде фінансувати українську частину проекту, та які інші країни, окрім Румунії та Сербії ще приєднаються до «Південного газового коридору». В решті-решт, для розумних проектів завжди є гроші, а поглиблення та подальша інтеграція нашої країни до загальноєвропейської газової інфраструктури, безумовно, є розумною ідеєю. Успіх України у продавленні проектів, які зменшують російський вплив, що дуже актуально у такому важкому для української дипломатії регіоні, як Південна Європа, вартий нашої уваги.