Скандальні забудови. Як чиновники киян за ніс водять

Надія Пеліванова

З кожним роком у столиці більшає бетонних монстрів. Одночасно з тим укорінюється тотальне ігнорування місцевою владою спеціальних норм містобудівного та пам'яткоохоронного законодавства, причому – через судові прецеденти. Чиновники навідріз відмовляються визнавати і наповнювати реальним змістом права жителів на використання об'єктів комунальної власності та на участь у виробленні рішень місцевої політики.

Механізм узгодження інтересів громади та забудовника прописаний на рівні національного законодавства та не потребує додаткової регламентації на рівні місцевих нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язковому громадському обговоренню підлягають такі проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій. Процедура їхнього проведення визначена у Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженому постановою Кабінету Міністрів №555. Однак якраз порушення порядку проведення громадських слухань і врахування інтересів мешканців громад при ухваленні рішень компетентних органів про затвердження детальних планів територій – постійно стають предметом судового розгляду.

І хоча обов'язки замовника містобудівної документації щодо оприлюднення усіх етапів розробки проекту містобудування прописані законом,довести в суді порушення порядку врахування громадських інтересів дуже непросто. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 6.03.2017 р. відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв'язку з не доведенням порушення чинного законодавства.

Судді вирішили, що врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації є результатом двостороннього процесу. За відсутності факту реалізації громадськістю свого права на подання пропозицій до містобудівної документації в передбаченому законом порядку в органу місцевого самоврядування відсутній обов'язок щодо їх розгляду та, відповідно, врахування (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 р.).

Такі судові прецеденти призводять до формалізації процедур оприлюднення проектів містобудівної документації без реального інформування громадськості. В результаті лише за даними Містобудівного кадастру на початок 2018 року у столиці налічується 67 незаконних забудов.

Крім того, важливим недоліком самої процедури громадського обговорення проектів містобудування є виключно письмова форма подання пропозицій, що виключає можливість обговорення, роз'яснення проблем, пошуку справжнього порозуміння, залучення усіх заінтересованих сторін. Враховуючи, що обґрунтувати свою позицію жителі громад мають відповідно до будівельних норм, державних стандартів та правил, відсутність особистого контакту та вербального спілкування лише загострює конфлікт інтересів сторін.

Але навіть у випадках, коли забудовник та місцева влада відверто порушують не тільки вимоги щодо громадського обговорення своїх намірів, але й норми земельного, природоохоронного та пам'яткоохоронного законодавства, припинити їх незаконні дії через правоохоронні інстанції є надскладним завданням. Ілюстрацією цієї тези є протести киян, які виникають щороку з метою зупинення незаконних будівництв. Інші засоби є просто неефективними.

На сьогодні поширеною є така схема взаємодії громадськості та місцевої влади у сфері містобудування:

• ухвалення рішення про будівництво без консультацій з громадськістю;
• негативна реакція мешканців мікрорайонів, де відбуваються будівельні роботи;
• використання активною громадськістю законних способів впливу на дії забудовника (позови до суду, звернення до органів місцевої та державної влади, подання місцевих ініціатив та петицій, мирні протести) та отримання громадськістю позитивних результатів щодо правової оцінки законності власних вимог;
• ігнорування забудовником законних способів врегулювання конфлікту інтересів (невиконання рішень суду, приписів місцевих та державних органів влади, проведення будівельних робіт у нічний час);
• радикалізація конфлікту з обох сторін (руйнування парканів навколо будівництва та будмайданчиків; нанесення тілесних ушкоджень; використання водометів, сльозогінного газу, вогнепальної зброї та інші незаконні дії);
• активізація представників органів публічної влади (депутатів, окремих інстанцій) для розв'язання конфліктів між забудовником та громадськістю;
• каналізація (тобто – цілеспрямоване «злиття») досягнень громадськості на рівні судових рішень.

Демонстрацією цього алгоритму є протести мешканців та громадських активістів проти будівництва ЖК на вул. Мічуріна 44 в межах охоронної зони Національного ботанічного саду імені Гришка. Протягом декількох місяців громада намагалася вплинути на забудовника шляхом звернень до органів місцевої влади, за клопотанням місцевої прокуратури домоглася арешту даної земельної ділянки із забороною її використання. Однак лише після того, як в хід пішли кулаки, Київська міська рада прискорила процес зупинення незаконного будівництва.

За схожим сценарієм розвивався багатолітній конфлікт громадськості проти систематичного незаконного будівництва на території Андріївського узвозу, яка входить до охоронної зони Національного заповідника «Софія Київська», внесеного до списку ЮНЕСКО. Серед останніх епізодів – будівництво готельного комплексу із порушенням допустимої висоти будівель, встановленої для охоронних зон пам'ятки. Протягом року громадськість спромоглася отримати припис Міністерства культури про негайне припинення будівельних робіт від 17.11.2017 року та наказ Окружного адміністративного суду про призупинення будівництва на час судового розгляду від 9.01.2018 р. Однак забудовник ігнорував рішення компетентних органів, що призвело до радикалізації громадської протидії: активісти самотужки почали розбирати паркан навколо будівництва. Під впливом протестної акції біля КМДА Київська міська рада ухвалила рішення про розірвання договору оренди з ПП «Маркон», яка мала будувати готель на Андріївському узвозі.

Але ця історія скінчилася тим, що усі досягнення громадськості у відстоюванні своїх інтересів та захисту норм законодавства були нівельовані рішеннями Київського апеляційного суду та Окружного адміністративного суду Києва, які скасували заборону на будівництво на Андріївському узвозі, 14-16. Підставою для задоволення апеляції стало «нанесення шкоди правам та інтересам позивача» від зупинки скандального будівництва.

Отже, знищення дерев на Замковій горі, зсув ґрунту на схилі гори та руйнування сусідніх будинків внаслідок будівництва готелю, на думку суддів, не можна вважати адекватною компенсацією за утискання прав забудовника, який порушує закон.

Не менш резонансною є справа про вирубку урочища Бичок, яке було визнано частиною Національного природного парку «Голосіївський». Ще у 2009 році частина урочища була незаконно передана Київською міською радою в оренду ТОВ «Авеста-Буд» для комерційного будівництва. Протягом восьми років триває судовий розгляд цієї справи. За цей час забудовник знищив частину дерев урочища. Незважаючи на однозначність норм природоохоронного законодавства, які було порушено, та спільну позицію громадськості, прокуратури Києва, адміністрації НПП «Голосіївський», у жовтні 2017 року почався новий розгляд справи, результатом якого стало відхилення господарським судом м. Києва позову НПП «Голосіївський» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Авеста-Буд». На сьогодні Постановою Київського апеляційного господарського суду було задоволено апеляційну скаргу прокуратури міста Києва щодо заборони проводити будівельні роботи на території НПП «Голосіївський». Але чи можна вважати цей цикл судового розгляду справи останнім є питанням риторичним.

Подальше збереження такої тенденції призведе до радикалізації громадських реакцій на дії влади та поступовий відхід активних представників громадянського суспільства від законних способів впливу.

Якщо у планах можновладців є не тільки розширення переліку власних об'єктів нерухомості та лобіювання інтересів бізнесу, але й збереження електоральних дивідендів, лише імітування процесів місцевої демократії в постмайданному суспільстві вже недостатньо. Суб'єктам місцевої політики потрібно напрацьовувати позитивну практику співпраці з громадськістю, шукати способи розв'язання конфлікту законних приватних та суспільних інтересів на етапі планування розвитку територій. В іншому випадку доля Кадаффі для чиновників може стати не настільки віддаленою від реальності перспективою як може здатися.