Навіщо Україні Національна стратегія боротьби з онкологічними захворюваннями?
В Україні проблема раку є однією з найгостріших у Європі. Тим не менш, наша держава досі не має виваженого плану протидії цьому захворюванню. З’ясували, які кроки вже зроблено і чого не вистачає українській програмі
Фото unsplash.com
4 лютого відзначають Всесвітній день боротьби з раком. За даними Міністерства охорони здоров'я в Україні на онкологію хворіють більше 1 мільйона людей, а щороку реєструється більше 130 тисяч нових випадків, щодня – 450. Згідно зі статистикою, ми посідаємо друге місце серед країн Європи за темпами поширення цього захворювання. При цьому представники різної статі ризикують неоднаково. Зокрема, злоякісні новоутворення вражають в Україні кожного 4 чоловіка та кожну 6 жінку.
Попри те, що в рамках нових механізмів закупівель державним органам вдалося збільшити забезпечення пацієнтів із цим недугом медичними препаратами, все ж значні суми на лікування люди змушені витрачати із власної кишені.
І хоча проблема поширення онкологічних захворювань в Україні залишається загрозливою, нині складно говорити про чітку і вичерпну стратегію, як її вирішити. Фахівці Національного інституту раку розробили варіант концепції та проект нової «Національної програми боротьби з раком на період 2017-2021 рр.». Він був схвалений ще у 2016 році та мав на меті покращення системи первинної та вторинної профілактики найпоширеніших видів пухлин (наприклад, рак шийки матки), діагностику та спеціальне лікування онкологічних хворих, удосконалення паліативної допомоги, підготовку медичних працівників з питань онкології, впровадження інноваційних розробок при лікуванні та посилення міжнародного співробітництва. Як бачимо, стратегія багатопрофільна та вимагає залучення фахівців із різних галузей. А ще значне фінансування. Його, на жаль, документ і не отримав.
ЩО ЗРОБЛЕНО І ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ?
Лише останнім часом з'явилися логічні й послідовні кроки на рівні держави. Зокрема, фахівці включили до Програми медичних гарантій на 2020 рік пакет інструментальних досліджень для ранньої діагностики найпоширеніших онкологічних захворювань. На наступні 2 роки МОЗ визначає цей напрям як пріоритетний. На переконання фахівців, головним у загальнодержавній стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями повинен бути скринінг (тобто, обстеження) пацієнтів. Рання діагностика допомагає мінімізувати витрати на лікування та в рази збільшує шанси на остаточне одужання. І хоча на загальнодержавному рівні дана практика ще не поширена масово, в окремих областях цю систему запроваджують, зокрема, у партнерстві з міжнародними організаціями.
Як вважає хірург-онколог, головний лікар Національного інституту раку Андрій Безносенко, для розробки стратегії потрібне комплексне залучення практикуючих фахівців, епідеміологів (для вивчення відомих показників захворюваності та летальності, результатів раннього діагностування тощо), діагностів, економістів та аудиторів, представників пацієнтських організацій і міжнародних експертів, наприклад із ВООЗ чи Міжнародного союзу проти раку (UICC).
Також він вказує, що план дій може бути «мінімальним» та «максимальним». Перший передбачає поліпшення надання медичної допомоги та підвищення рівня виживаності серед пацієнтів. Другий же, крім усього зазначеного, також спрямований на тотальну превентивну роботу, наприклад, врахування онкологічних ризиків при будівництві певних інфраструктурних об'єктів тощо. Обидва такі плани є складними та громіздкими фінансово і з точки зору людських ресурсів.
Тож наша держава звертає все більше уваги на проблему і на розробку стратегії боротьби з нею, втім, досі не особливо поспішає з її повним запуском та імплементацією. Головними проблемами є відсутність єдності та координації між потрібними органами та установами, а також до цього часу — брак фінансування. Сподіваємося, визначення МОЗ напрямку боротьби з раком пріоритетним це змінить уже найближчим часом.
Фото unsplash.com
ЩО ЦЕ ДАЄ В ІНШИХ КРАЇНАХ?
Попри те, що практика Національної стратегії існує у дуже багатьох країнах світу (починаючи від США, Франції, Німеччини, включно з Білоруссю та Російською Федерацією), вона не означає автоматичне підвищення рівня якості наданої допомоги. Однак беззаперечною перевагою такого документу є повний аудит ситуації та визначення пріоритетних напрямків роботи, а також гарантоване фінансування боротьби з проблемою та розуміння, як розподілити наявні ресурси ефективно, для зменшення захворюваності в майбутньому. Для цього, як уже зазначалося, потрібна координація багатьох відомств, і мова йде не лише про МОЗ чи Інститут раку.
Особливе значення має також і фінансування. Так, наприклад, Інститут раку США у 2020 році отримує фінансування у розмірі 6,44 млрд доларів, які йдуть у першу чергу на дослідження та ініціативи з охорони здоров'я. У той же час в Україні повсякчас виникають розмови про припинення державного фінансування ряду медичних та дослідних установ, у тому числі і Українського інституту раку. Не додає впевненості у дієвості організації протидії захворюванню в Україні і високий ступінь корумпованості медично-дослідних установ, зокрема, і Інституту раку. Національна стратегія, у свою чергу, в Україні, враховуючи специфіку нашого становища, могла би врахувати і цю проблему та запропонувати її рішення.
Подібно мантрі можуть звучати настанови Міністерства охорони здоров'я про те, що навіть такі складні хвороби як рак можна попередити завдяки простим речам: регулярній фізичній активності, підтримці здорової ваги тіла, нормальному харчуванню та відмові від шкідливих звичок. Однак її не зайве повторювати. І хоча у даному контексті мова йде про попередження лише 30% захворювань, ці дані теж слід брати до уваги.
