Як написати книгу: процес написання першої чернетки (так, їх буде декілька)
Фото: unsplash.com
А тепер про, власне, писання. Для різних письменників цей процес буде, звісно ж, теж різним: для когось він стане просто записуванням, адже до цього моменту зроблено всю решту роботи і історію лишилося тільки записати; для когось він буде полягати не лише у правильному викладанні правильних слів на папері, але і в постійному акті уяви та вигадування. Перші вже цілком ведуть історію, яку сформували; другі – рухаються за історією, хапаючи її за хвіст. Це крайнощі – здебільшого ви зіткнетеся із сумішшю першого та другого у вашому робочому процесі. Ви самі маєте зрозуміти, який із цих стилів – ваш, і в якій мірі ви хочете запланувати вашу книгу до того, як сядете за її написання. Це ваш шлях і знайти його ви зможете, лише почавши йти.
Здавалося б, нічого складного в тому, щоб сісти і писати, немає. Втім, зі свого досвіду я знаю, що складність варіюється від "щось мені немає натхнення" (про натхнення поговоримо за хвилину) до "це катастрофа, навіщо навіть намагатися". Тому кілька порад, певне, не завадять.
По-перше, ви маєте усвідомити, що писати книгу – це така сама робота, як і всі інші, а відтак вимагатиме від вас зібраності, сконцентрованості, дисципліни, сили волі. Як я вже казала, книгу легше не писати, і якщо ви налаштовані рішуче, то краще це врахувати. Вашим найкращим другом має стати звичка, рутина – пишіть регулярно, інакше ви ніколи нічого не допишете (або зробите це дуже не скоро і по дорозі кілька разів здуєтеся). Не обов'язково писати щодня, якщо ви справді не маєте на це часу або бажання. Можливо, ви будете писати щовихідних, скажімо, по дві години на день. Або три дні на тиждень. Або п'ять. Заплануйте час для письма і дотримуйтеся вашого плану.
Не чекайте на натхнення. Серйозно, натхнення – це міф. Якщо ви писатимете лише тоді, коли почуватиметеся "натхненними", завершення вашої книги відбере у вас ще більше часу, ніж якщо ви писатимете нерегулярно, і ймовірність того, що ви ніколи до нього не дійдете, виросте в кілька разів. Вважайте натхнення радше не умовою для писання, а винагородою за нього. Я точно знаю, що воно приходить в роботі. Але для цього треба почати без нього. Тож починайте.
Щоби допомогти собі увійти до робочого процесу щоразу як ви сідатимете за стіл, можна вигадати кілька ритуалів. Наприклад, заварити собі чаю, увімкнути музику (багато хто створює цілі плейлісти, під які пишуть рукописи, чим підтримують потрібний настрій в собі і в тексті), запалити свічку. Це може бути що завгодно, суть тут у тому, щоб зробити з цього теж звичку, і тоді щораз вам буде легше входити у потрібний настрій і починати роботу.
Не бійтеся чистого аркуша. Вам не обов'язково робити все ідеально прямо зараз. Врешті, зараз ви робите це для себе, і ніхто, крім вас, першу чернетку вашого рукопису не побачить. Так і задумано: ви будете помилятися, виправлятися, пробувати різні варіанти. Ви завжди зможете повернутися назад і все поправити. Ніщо з того, що ви пишете зараз, не є святим письмом, яке не можна буде змінити. Я чудово розумію страх чистого аркуша: ще б пак, ви з нічого створюєте щось! Ніхто не казав, що це буде легкою прогулянкою. Але зрозумійте, що цей страх іде від бажання зробити все ідеально, так, як ви це бачите у себе в голові, з першого разу. Цього не буде. Відпустіть це – і вам стане легше. Дозвольте собі пробувати і помилятися. Ви маєте це зробити, адже без цього історія, яку ви пишете, втрачає будь-який шанс на розвиток.
Швидше за все, спочатку вам не подобатиметься те, що і як ви пишете. І це теж нормально. Усі часом ненавидять написане ними. Ви дивитеся на щойно написану сторінку і чомусь вона зовсім не така, як ви її уявляли: у вашій уяві кожне слово ніби перетікало в наступне, кожен образ видавався невимушеним і цікавим, але чомусь на папері все виглядає не так. Не засмучуйтеся, у цьому немає нічого страшного. Знову ж таки, це перша чернетка, і зараз ваша робота полягає в тому, щоб просто викласти історію на папері. Ви повернетеся до неї ще не раз, і з кожним разом вона ставатиме все більш красивою та відшліфованою. Із практикою вам вдаватиметься це все краще. Пам'ятайте, це робота, а щоб вдосконалитися у будь-якій справі, вам неодмінно потрібна практика. Ви переживатимете ці відчуття і як досвідчений автор, швидше за все, теж. Гадаю, це пов'язано з фрустрацією, яку відчуваєш, коли маєш слово за словом викласти щось велике і красиве, що вже сформовано в думках. Для цього потрібен час, цього не можна зробити миттєво. Тож що б ви не написали прямо зараз, воно може здатися недолугим, тому що не є цілісним. Змиріться з цим. І у миті розпачу нагадайте собі, що якщо цього не зробите ви, цієї книги не напишете ви, то цього не зробить ніхто.
Дайте собі простір для гнучкості і маневрів. Навіть якщо ви спланували весь сюжет завчасно, прописали кожен розділ від а до я, якщо ви відчуваєте, що історія просить іншого повороту, дайте їй це. Спробуйте. Можливо, так вона спрацює найкраще. Багато авторів говорять про те, що в якийсь момент їхні герої ніби оживають і самі ведуть історію і до них справді варто дослухатися. Не бійтеся коли все виходить з-під контролю – персонажі і лінії можуть почати рухатися, як захочуть. Дайте їм це зробити і подивіться куди вас це приведе. Кожна історія має свій внутрішній ритм, течію – будьте їм вірними. Дивуйте себе. Це має бути весело J До того ж, як я вже сказала, ви завжди зможете повернутися і все виправити. Ніщо не є остаточним, поки ви не поставите останню крапку (стільки разів, скільки вам треба).
До речі, про останні крапки. Доводьте почате до кінця. Не здавайтеся, пройшовши половину шляху. Кажуть, що найскладніше – це почати, але це не так. Починати просто. Принаймні, набагато простіше, ніж продовжувати і завершувати. Дотримуйтеся вашого розкладу, пишіть регулярно. Якщо відчуваєте виснаження – дайте собі відпочинок, влаштуйте відпустку від вашої книги. Але обов'язково поверніться до неї. Із часом запал може трохи знизитися, і це ваша робота – підтримувати в собі мотивацію. Тож мотивуйте себе, як можете: кому найкраще знати про те, що в цьому плані спрацює саме для вас, як не вам.
Але не поспішайте. Це не гонка, не марафон. Слідкуйте за темпом і ритмом вашої прози, залишайтеся вірними їм, шукайте ваш голос. Не спішіть, намацуйте у темряві вашу манеру оповіді і ту, яка видається найбільш правильною для цієї книги. Дайте собі час. Знову ж таки, ви творите щось з нічого, це вимагає часу. Коли ви стикатиметеся з проблемами, наприклад, з глухими кутами в сюжеті, чи просто не знатимете, куди вести його далі, – знову ж таки, універсальна порада спрацює і тут: дайте собі час і простір для помилок. Ви вирішите це. Повірте.
А ще – будьте до себе добрими. Любіть вашу книгу і любіть себе. Ставтеся до себе і до вашої книги з повагою. Розкритикувати себе за невдале речення чи недолугий сюжетний поворот легко. Сумніватися легко, і легко через сумніви залишати почате. Критичне ставлення до написаного – це важливо, але, я думаю, не тоді, коли ти пишеш першу чернетку рукопису. Тоді важливо дати собі зробити це і самого себе при цьому не зацькувати. До завершення першої чернетки рукопису веде єдиний шлях – шлях любові до нього і доброти до себе, принаймні, мені іншими шляхами дійти до останньої крапки не вдавалося. Це не означає, що ви не маєте права на інші емоції: злість, втому, роздратування, що вам не може не подобатися щось із написаного. Ви не повинні бути сліпі – звісно ж, не повинні. Але на тлі всього цього має бути повага і доброта до себе і до книги. Віра у себе і у книгу. Інакше можна ніколи не переступити навіть через орфографічну помилку. Інакше нащо це все?
І так, до речі. Писати буває складно. Не лише вам. Ви не самі у цьому J Тож зберіться – і до праці!
