Три тези про "повзучу" легітимізацію анексії Криму
Кремль робить вигляд, що має потужний імунітет до західних санкцій, уведених через брутальну анексію Кримського півострова. Російське вище політичне керівництво, схоже, обрало багатокомпонентну тактику, де комбінуються різноманітні підходи – від загравання із найвпливовішими постатями світової політики й економіки до шантажу і брехні щодо цілих країн та перекручень історично важливих подій.
Фото Reuters
1. Велич за будь-яку ціну. Ресурсів не шкодують
Мета тут достатньо очевидна – за будь-яку ціну досягти хоча б часткової міжнародної легітимізації незаконного збройного захоплення суверенної української території – Автономної республіки Крим. І тут варто віддати належне адептам повернення втраченої імперської величі. Це страшно визнавати, але схоже на те, що послідовники відновлення сфери впливу і подальшого поглинання теперішніх незалежних держав – колишніх невільниць «радянського табору» – наважилися грати у довгу. Експлуатація національного ресурсу РФ задля підкупу, спільного бізнесу із західними корпораціями, проведення спеціальних операцій щодо «токсичних для режиму персон», фінансування ліво і праворадикалів у країнах західної демократії «тихим сапом» проштовхують у громадську думку й опінію тамтешнього істеблішменту тезу про вигідність повернення до того типу стосунків Заходу і Росії, що унормувався до 2014 року та визнання права Москви на певну автономність дій у «чутливих зонах національних інтересів». І справді, в багатьох політиків та навколоросійського бізнес-пулу із числа європейських, американських й інших прагматиків наявні неприховані симптоми «фантомної болі» від втрачених можливостей з настанням часткової обструкції у світі щодо нинішнього московського режиму.
Отже, товариство Путін і Ко робить ставку на «взятие измором». Мовляв, крапля і камінь точить…
Що ми маємо нещастя спостерігати зараз на авансцені світової політики? А те, що будь-яка участь Росії в офіційних заходах у міжнародних організаціях, насамперед в ООН, під час двосторонніх контактів з керівництвом лояльних їй країн, перетворюється на м'яке, але достатньо нав'язливе протискання свого порядку денного і бачення «кримської» й багатьох інших «ситуацій». Звісно, є і «світова закуліса», де тривають безкінечні операції спецслужб РФ, та подібне піддатливій глині медіа-середовище, де росіяни навчилися тримати увагу споживача інформаційного продукту «історіями про факти», себто, фейками.
І чого тоді дивуватися заявам залежних від Білокам'яної представників влади Чехії, Сербії та Італії, які озвучують тези про певну «природність» і «справедливість» російської приналежності Криму? Так, багато хто серед сильних світу розуміє, що роспропаганда є лише інструментом легітимізації незаконності російської окупації Криму. Про це неодноразово заявляли офіційні представники США та Великобританії, інших провідних країн Заходу. Таку ж позицію щодо непорушності суверенітету та державних кордонів України в Криму підтвердила Генеральна Асамблея ООН. Це позиція високих і вповноважених політико-дипломатичних кіл, але Росія працює як донор своїх ціннісних «вірусів» на рівні обивателя. Про це свідчать результати нещодавнього опитування у ФРН, де значна частина громадян не надто схвалює запровадження економічних санкцій щодо Росії…
2. Для Москви кримчани і загалом люди – розхідний матеріал
Тим часом квітучий український курортний Крим з великим економічним потенціалом Росія перетворює на суцільне військове угрупування, своєрідний «невразливий авіаносець», який загрожує не тільки Україні, а й державам Чорноморського регіону. Крим буквально нашпиговують новітніми зразками ударного наступального озброєння повітряного і морського базування, зокрема, крилатими ракетами великої дальності дії й іншими носіями ядерної зброї. Причому для розміщення останньої цілодобово триває відновлення військових об'єктів на півострові. От такий він, «русский мир»… Зважаючи на постійні заяви Кремля про «ядерний попіл» та «рай для росіян» після війни, окупований Крим практично перетворено на першочерговий об'єкт ураження для оборонних сил НАТО, а місцеве населення є заручником непередбачуваної агресивної політики Москви, для якої люди завжди були розхідним матеріалом.
Так само розхідним матеріалом були для російських силовиків і наші українські моряки, яких торік восени, попри їх міжнародний правовий імунітет, силою захопили, обстріляли та полонили неподалік Керченської протоки. Вони тепер мужньо витримують у російських буцегарнях ті випробування і знущання, на яке здатна сучасна кремлівська Феміда. А щодо рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права про повернення моряків і захоплених кораблів до України не надто обнадіюйтесь – там плювати хотіли на міжнародне право з високої кремлівської башти. Ні Гааги вони не бояться, ні осуду і осоромлення прилюдного. Їм ніхто не указ. Звісно, окрім самого Царя…
Зостається лише сподіватися, що міжнародний тиск не припиниться і «нерукопожатість» Путіна та його оточення, змусить, хоча би з прагматичної точки зору, повернути наших військових в Україну.
3. Перерозподіл – сутність будь-якого російського «приростання»
Крим перетворюється на місце потенційної катастрофи будь-якого можливого штибу, з огляду на те, як росіяни вміють використовувати «силу атома» (нещодавній інцидент у Білому морі, трагедії «Лошаріка» та «Курська» тощо) та дотримуються технологічних протоколів безпеки. Високі ціни і брак курортників та прісної води – теж своєрідна катастрофа для дотаційного регіону, чия економіка мала чітку сезонну виразність. Як не дивно, а саме в таких, доведених до економічного «відчаю» російських «губерніях», яким хочуть зробити цей півострів, найгостріше і відчуваються кризові явища. А їх Кремлю все важче приховувати.
Бо замість розвитку громад тут відбувається тотальна мілітаризація й занепад регіональної економіки, особливо аграрного сектора. І щоб хоч якось збалансувати можливий протестний потенціал звиклих до українського вільнодумства кримчан, їм дедалі більше підселяють питомих «росіянців» із самої, що не є «рязанської глибинки». А вони вже підкажуть, як прожити і не гнівити великого «збирача земель російських», якому задля утримання на плаву «кримської мрії» вже доводиться вишкрібати із не такої й бездонної кишені все більше грошенят. До яких так і липнуть «освоювачі» різних проектів на кшталт «кримського мосту», що перетворився на взірцевий приклад корупційного «розпилу» мільярдів бюджетних рублів. А з іншого боку, жодного рубля не було витрачено на вирішення місцевих екологічних проблем, які в деяких локаціях набувають апокаліптичних масштабів. Наприклад, сумновідома ситуація із забрудненим повітрям навколо Армянську, що викликало мало не епідемію різноманітних хворіб.
Підкажуть «рязанці» і кримським татарам, що не варто демонструвати лояльність щодо України й надто ревно ностальгувати за колишніми порядками. Поліцейсько-гоблінська кліка зрадників силою репресій намагається знищити на корінь будь-які спроби сказати правду тим, хто зберіг вірність Україні, хто дбає про свою національну і конфесійну самобутність, кого не влаштовує економічна криза й тотальне політичне цензурування на півострові. Це, вкупі із криміналізацією тамтешнього бізнесу, лише посилює соціальну напругу, зокрема поміж місцевими мешканцями й «рязанцями», які прагнуть захопити ласі шматки власності, увійти у кримську владу і зайнятися тривіальним «перерозподілом». А він є сутністю будь-якого російського «приростання».
Отже, кримський «вузол» усе тугіше затягується у клубок проблем, вихід із яких стає можливим лише в контексті радикальних рішень та подій…
