Форум-театр у роботі з гуманітарними питаннями: як перетворити абстрактні знання на усвідомлені дії
Фото надане організаторами
У прифронтових громадах Харківщини форум-театр допомагає говорити про мінну небезпеку через реальний досвід людей. Учасники не просто слухають про правила безпеки, а відтворюють власні історії на сцені, пробують різні варіанти дій і разом шукають рішення для ситуацій, з якими стикаються у повсякденному житті.
Про це пише Рубрика, посилаючись на організаторів.
У чому проблема?
Харківська область — один з найбільш мінно забруднених регіонів України. Після звільнення частини територій мешканці повертаються в громади, де небезпека залишається буденною реальністю: замінований город, ліс, де бавилися діти, поле, яким раніше ходили щодня.
Традиційні інформаційні кампанії з мінної безпеки – плакати, лекції, інструктажі – дають знання, але не торкаються досвіду. Люди, як показала польова робота, вже знають усі види мін і всі заходи безпеки. Проблема не в дефіциті інформації. Проблема в тому, як люди проживають цю небезпеку, як адаптуються до неї, як приймають рішення і як підтримують одне одного.
Яке рішення?
Саме тому в рамках проєкту «Safe Steps» з мінної безпеки у Харківській області, що фінансується Італійським Співробітництвом та реалізується міжнародною неурядовою організацією CESVI, ГО «Театр Змін» у співпраці з чотирма джокерами та джокерками української спільноти практики театру пригноблених взяла на себе роботу, яку неможливо виконати лекцією чи тренінгом: підвищення чутливості й усвідомленості до цінності власного досвіду проживання в умовах мінної загрози.
Таку усвідомленість може дати форум-театр – метод, розроблений бразильським театральним режисером Августо Боалем. Тут вистави створюються з реальних історій мешканців громади, а глядачі можуть зупинити виставу, вийти на сцену і розіграти іншу стратегію. Не спостерігати, а діяти. Не отримувати готові відповіді, а шукати та створювати їх разом.
Фото надане організаторами
Як це працює?
В Ізюмі підлітки, більшість із яких не пам'ятає мирного часу, спочатку відмовлялися щось робити. А потім зробили найщемкішу сцену — про дорогу на Слов'янськ, по якій прийшла окупація.
У Балаклії учасники та учасниці створили виставу про жінку, яка залишає дім під час евакуації і бере жменю рідної землі. Кульмінацією стала пропозиція молодої глядачки, яка сама пережила евакуацію: вона запропонувала роль сусідів, що фотографують город евакуйованої і надсилають їй фото. Саме так робили її сусіди, надсилаючи їй фото її клумби, поки вона була за кордоном. Особистий досвід став художнім образом. Художній образ — розмовою про те, як громада підтримує одне одного.
У Савинцях майстерня мала закінчитися вчасно. Не закінчилася. Учасниці залишилися і зіграли ще дві вистави — про розлуку з дітьми за кордоном і про надію на повернення. Одна жінка написала вірш. Для більшості це був перший творчий досвід за все доросле життя. Вони сміялись, плакали, не хотіли розходитися. А потім одна з них сформулювала щось дуже важливе:
«Нас годують, навчають, підтримують. А хочеться самим щось робити».
Це і є те, що відрізняє форум-театр від будь-якої сторонньої допомоги. Він не дає людям відповіді. Він повертає їм відчуття, що вони самі здатні їх знайти в своєму досвіді
Наприкінці учасниці писали на стікерах, що беруть із собою. Кілька жінок написали одне слово: сміливість.
Фото надане організаторами
А це точно працює?
Форум-театр часто плутають з терапією або з культурно-розважальним заходом. Він не є ні тим, ні іншим – хоча в ньому є і зцілення, і радість.
Це метод, який перетворює досвід на дію. Людина виходить на сцену – і пробує. Не в реальному житті, де помилка може коштувати дорого. А в безпечному просторі, де можна зупинитися, проаналізувати, переграти, запропонувати інше.
Саме тому він особливо потрібен там, де реальне життя не дає права на помилку. Де рішення – йти через поле чи обійти – може бути останнім.
У прифронтових громадах люди несуть на собі не лише страх. Вони несуть роками накопичену втому від безсилля, від того, що «нічого не зміниш», від рішень, які ухвалюють за них.
Форум-театр не знімає небезпеку. Але він повертає людині відчуття, що вона – не лише об'єкт обставин. Що вона може діяти. Що її досвід – цінний. Що громада поруч.
Ще більше корисних рішень!
В процесі підготовки цього матеріалу ГО «Театр Змін» отримала запит на 6 додаткових майстерень з форум-театру в прифронтових громадах. Хочете дізнатися більше про метод або запросити майстерню у свою громаду? Пишіть ГО «Театр Змін» — [email protected]
