Українська дипломатія була присутня в Сирії ще сто років тому, – Сибіга

Під час поїздки міністра МЗС Андрія Сибіги до Дамаску виявилося, що це не перший випадок української дипломатичної присутності в Сирії. Архіви свідчать, що 100 років тому, у 1923 році, Українська Народна Республіка вже мала почесне консульство в у сирійській столиці.

Про це пише Рубрика, посилаючись на Фейсбук міністра закордонних справ Андрія Сибіги.

Як ми писали, цього тижня Сибіга у складі делегації поїхав до Дамаску, де підняли український прапор над почесним консульством України. Там же стало відомо про плани відновити дипломатичні відносини з Сирією.

Згодом глава українського відомства розповів, що сто років тому в Дамаску вже було консульство УНР. Почесним консулом тоді був призначений Олексій Боголюбський, уродженець Києва та викладач, якого еміграція привела до Сирії, що перебувала під французьким протекторатом.

"Це був 1923 рік, уряд УНР вже перебував в екзилі, але ще продовжував здійснювати консульську опіку над громадянами УНР за кордоном. Почесним консулом УНР в Дамаску та Сирії 8 травня 1923 року був призначений Олексій Боголюбський.

Дуже цікаво, що вже в той час українська дипломатія послуговувалася ефективним інститутом почесних консулів. Положення про них було розроблене ще за Української Держави, а впроваджене вже за Директорії", — зазначив Сибіга.

До обов'язків почесного консула УНР у Сирії входило:

1. Захист громадян УНР і опіка над ними.
2. Пропагування українського патріотизму серед діаспори.
3. Проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи про Україну.
4. Вивчення потреб української громади та інформування уряду УНР.
5. Гуртування українців і підтримка національної ідентичності.
6. Обережність у стосунках із росіянами через війни між Україною та росією.

"Архіви доводять, що навіть у далекій Сирії ми не розбудовуємо свою присутність з нуля. І ми як держава не зʼявилися на політичній мапі світу в 1991 році нізвідки, попри всю російську брехню. Історія України та української дипломатії сягає століть та є тяглою від Княжої доби, Козаччини, УНР та до сучасності", підкреслив Сибіга.