Як військовий капелан харківського шпиталю рятує від відчаю важкопоранених бійців

Військовий капелан харківського шпиталю Геннадій Рохманійко переконує, що військовослужбовцям, які зазнали важких поранень, окрім отримання медичної допомоги, украй важливо мати змогу виговоритися. Що говорить пораненим захисникам, як розраджує та як допомагає бійцям не втратити надію і віру розповів священник у новому епізоді подкасту "Пліч-о-пліч" на Радіо "Накипіло", пише "Рубрика".

У чому проблема?

У Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, який відомий харків'янам як військовий шпиталь, капелани Православної церкви України служать із 2018 року. Майже три роки великої війни у шпитальному храмі Святителя Луки Кримського править богослужіння протоієрей Геннадій Рохманійко. Капелан говорить, що бійці, які потрапляють до шпиталю, потребують не лише медичної допомоги, але й духовної підтримки.

Яке рішення?

Капелан медичної служби харківського військового шпиталю, молодший лейтенант протоієрей Геннадій Рохманійко сказав, що слова «бути поруч» — це і про молитву в реанімації, і про важливість чути пораненого військовослужбовця, коли йому хочеться виговоритись після побаченого пекла на полі бою. 

«Я переконаний, що ми в будь-яких ситуаціях повинні чинити по совісті… Девіз військових капеланів — "бути поруч". Тому що, перебуваючи в стресовій ситуації або вийшовши з неї, воїн утрачає орієнтири. І, як на мене, священник / капелан повинен знову їх указати. Це віра, надія і любов», — запевнив капелан. 

Як це працює?

Геннадій Рохманійко пояснив, що зазвичай до харківського шпиталю пацієнти потрапляють одразу з поля бою. Тут їм надають першу допомогу, а згодом переводять їх до інших закладів, розташованих у тилу. 

«Сповідь творить чудеса. Це певна терапія. Усім військовослужбовцям, з якими я спілкуюся, говорю, що вони самі можуть надавати один одному психологічну допомогу. Найпростіше, що ми можемо зробити, — це вислухати людину», — сказав він. 

Капелан сказав, що з досвіду знає: у перший день бійців краще не чіпати. Уже з другого дня священник намагається розмовляти з пораненими. Ці розмови відбуваються не тільки в хірургії або травматології, але й у гнійній хірургії, де перебувають люди з ампутаціями, або в реанімації.

Що далі?

«Я говорю: "Друже, тобі є за що дякувати Богу. Ми з тобою розмовляємо. Це вже велике чудо, що ти вийшов із цієї ситуації і ми зараз маємо можливість спілкуватися. Якщо Бог зберіг твоє життя, значить, у нього є щодо тебе якийсь задум. Тому треба з'ясувати, що ж Бог хоче від тебе"», — поділився своїм досвідом капелан і додав, що пацієнти по-різному реагують на ці слова. Буває, люди висувають претензії до самих себе, до Бога, до керівництва, до командирів, до держави.

Отець Геннадій пояснив, шпитальний храм є міжконфесійним духовним центром, бо у військовому медичному комплексі дотримуються поліконфесійності. Тобто священник Православної церкви України Геннадій Рохманійко, який очолює душпастирську службу в медичному колективі, є капеланом і для протестантів, і для мусульман, і для юдеїв. Тому в церкві шпиталю є Тора, Коран та Євангеліє українською, іспанською, англійською мовами.

Священник у пікселі править щоденні нетривалі служби у шпитальному храмі, у неділю — молебень. Отець Геннадій переконаний, що в його служінні головне — це тісно взаємодіяти з пацієнтами шпиталю і медперсоналом. Капелан повинен робити наголос не на зовнішніх літургійних діях, а на безпосередньому спілкуванні з пораненими. 

Нагадаємо, що у складі українських Сил оборони служать понад 300 священників, які належать до 13 різних релігійних організацій.