У січні відбудеться міжнародний показ української документальної свідоцької онлайн-вистави про свій досвід проживання війни: у чому рішення?
Джокерка Владислава Крижна під майстерні з форум-театру
Українська спільнота практики театру пригноблених з червня 2023 року працює над підготовкою документальної онлайн-вистави про свій досвід проживання війни, щоби розповісти про нього своїм міжнародним колегам та коліжанкам. Уже 28 січня відбудеться міжнародний показ вистави.
Довідка: Театр пригноблених — система вправ, ігор та технік, заснована у 60-х роках 20-го століття для створення можливостей діалогу, критичної рефлексії та активного пошуку рішень у громаді. Це форма популярної освіти в громаді, яка використовує театр як інструмент для соціальних змін. Первинно вона була розроблена завдяки революційній роботі бразильського театрального візіонера та Нобелівського лауреата Аугусто Боаля із селянами та робітниками в Латинській Америці й зараз використовується в усьому світі для соціального та політичного активізму, трансформації конфліктів, розвитку громад, терапії та роботи із законодавством Вона також практикується на низовому рівні членами громад, активістами, освітянами, соціальними робітниками, культурними аніматорами тощо.
У чому проблема?
Багато українських митців та мисткинь звертають увагу, що українські голоси недостатньо часто лунають на міжнародних культурних майданчиках. Саме тому такі ініціативи потрібні Україні, як ніколи.
Творці Української спільноти практики театру пригноблених кажуть, що на противагу цьому досвіду багато часу приділили створенню довіри через слухання та можливість бути почутими. Українські акторки у створеній спільнотою виставі говорять про свої почуття, досвід, думки, а також в процесі вистави спілкуються з глядачами.
Яке рішення?
Третього грудня відбулася українська прем'єра вистави "Це наш дім — Україна", яка розповідає історії життя чотирьох практикинь театру пригноблених — Наталії Тітійової, Владислави Крижної, Лариси Головко та Яни Салахової. Вони розмірковують, у яких умовах продовжують займатися партисипативним театром під час війни та яким чином це впливає на кожну з них починаючи з 2014 року.
"Як ти?" — по черзі запитують чотири практикині театру пригноблених на початку вистави. Це запитання сьогодні для українців та українок означає набагато більше, ніж просто два коротких слова. У якийсь момент всі учасниці вистави починають запитувати одна одну одночасно, їхні голоси змішуються й невдовзі починається перша мізансцена онлайн вистави "Це наш дім — Україна".
Наталя усвідомлює, що час, який вона мріяла прожити зі своїм маленьким сином, подорожуючи Україною, вкрала війна. Лариса розповідає про життя у прифронтовому Запоріжжі. Владислава розповідає, як це — втратити свій дім двічі. А Яна шукає метафору, щоби показати недоліки міжнародної правової системи безпеки та підміну понять, якими вправно заплутує систему ООН росія.
Голова ГО "Театр змін" Яна Салахова під час виїзної майстерні з форум-театру в м. Богуслав
"Попри все зло, яке хоче нас знищити, сказати всім: "Я — жива, я — є, я — залишаюся людиною"", — пояснює акторка Лариса свою мотивацію долучитися до створення вистави.
Виставу створено у співпраці Української спільноти практики театру пригноблених з міжнародною театральною організацією Червона завіса (The Red Curtain) та бразильським театральним і кінорежисером Родольфо Гарсія Васкес (Rodolfo García Vázquez) в рамках ініціативи "Хороший театр для хороших справ" (Good theatre for good causes).
Як це працює?
Деколонізація театру через практики слухання
"Я вивчав колоніальну режисуру, зокрема нові можливості для ролі режисера. Режисер має бути не лише людиною, яка має власне бачення й художні погляди, але також надавати простір і можливості іншим митцям та мисткиням ділитися своїми цінностями та естетикою. Я мав великий досвід з онлайн-театром, створив 19 вистав і подумав, що зможу допомогти Яні, Владі, Ларисі та Наталі розвинути їхні погляди на онлайн платформі Zoom", – розповідає Родольфо Гарсія Васкес про свою мотивацію допомогти українкам з виставою.
А редакторка Theatre Times розповідає про те, в чому побачила колоніальну природу російсько-української війни за посиланням.
"Це був важкий емоційний досвід. Але я продовжую вірити, що називання злочинців злочинцями вголос важливе для утвердження історичної справедливості", — ділиться акторка та співрежисерка вистави Яна Салахова.
Важливо говорити, зберігати та передавати далі свої історії
Джокерка Лариса Головко під мистецької резиденції в м. Кривий Ріг
Попри те, що первинно виставу створювали для міжнародної аудиторії, українців та українок вона запрошує осмислювати та цінувати власний досвід та історії, ділитися ними у безпечному колі, бо вони є частиною наративів про досвід проживання війни, які важливо зберегти. Вистава є свідченням і внеском в колективну культуру пам'яті. Особисті історії героїнь стають публічними та залучають через обговорення історії та свідчення інших людей, документують цей досвід.
"Ми змушені були переїхати на Захід (країни) ще у 2014-му. Залишити свій наповнений дитячим сміхом і світлом дім. Залишити котів, собаку, яблуню, яку посадив мій дідусь, і під якою ми любили снідати й вечеряти всією сім'єю. З того часу, щоб не загубити себе, я кожен день запитую себе: як я? Чи я ще жива? Це означає, що жива не тільки фізично, а й психологічно й емоційно. Чи жива в мені людина?" — говорить під час свого монологу у виставі джокерка Наталія Тітійова.
"Я вперше відвідав онлайн-виставу, і я скажу, що це надзвичайно емоційно і чуттєво, і навіть дещо важко, але ці історії потрібно проговорювати. І для мене важливо, що акторки самі це пережили. Важко згадувати й повертатися у ці дні, хвилини. Але я ніби сам тікав від тієї С-300 у Запоріжжі, сам полишав котів, собак, ухвалював якісь рішення. Це не просто вистава — це життя людей. А за такими, за вашими життями — ще життя сотень, тисяч дітей, жінок, матерів. І, на жаль, також тих тисяч людей, кого вже немає", — відрефлексував глядач Олександр.
Вистава як запрошення до створення колективних досвідів
Джокерка Наталія Тітійова під час майстерні з форум-театру в м. Бар, Вінницької області
"Я більше відкрила для себе силу творчості та мистецтва, коли щось може бути жахливим і, умовно, прекрасним. Це говорить життєдайна сила, віра. Так ми проявляємо свій ресурс, щоб витримати все. Вважаю, що для проживання досвіду, пошуку виходу, ми маємо в українському суспільстві створювати такі колективні естетичні простори, де пробувати поступово осмислювати та інтегрувати те, що з нами сталося. А ще, ми вклали дуже багато в це часу, сил, частинки своєї душі й хочеться цим поділитися з іншими. Нам важлива думка про цю виставу", — ділиться Владислава Крижна, акторка та співавторка вистави.
Наступний показ для митців з різних куточків світу відбудеться 28 січня о 15:00.
"Хороший театр для хороших справ" працює за принципом підвішеної кави: група глядачів і глядачок після перегляду вистави та обговорення може задонатити певну суму організаторам вистави, щоб її могла побачити наступна група глядачів.
Зареєструватися на міжнародний показ можна за посиланням.
Нагадаємо, агенція аудіоопису "Slovom" уже сьогодні втілює рішення, що допомагає театральним виставам бути доступнішими для людей з інвалідністю. Як воно працює та чому має поширитися на всю культурну сферу, читайте у матеріалі "Рубрики".
Також Рубрика писала про те, як форум-театр допомагає переселенкам у Полтаві знову почати жити. Театр, де замість акторів і сценаріїв — звичайні жінки та їхні історії, працює зараз у Полтаві.
