fbpx
Сьогодні
18:49 01 Січ 2022

Стало відомо, хто брав участь у новорічному привітанні Зеленського

У новорічному привітанні Президента України Володимира Зеленського з нагоди 2022 року взяли участь українці, які відзначилися суспільно важливою діяльністю, непересічними досягненнями та мають виняткові здобутки.

Про це пише Офіс Президента.

"Я говоритиму не про те, що було зроблено, а про тих, хто це зробив. І не тільки цього року. А хто весь час незалежності будує і творить Україну. Наші люди. Звичайні громадяни. Хоча ні. Наші надзвичайні люди і громадяни України", – зазначив Володимир Зеленський у новорічному привітанні.

Зокрема, Глава держави запросив долучитися до святкового заходу, який відбувся в Маріїнському палаці, пілотів гелікоптера Airbus H145 Віталія Цапка і Василя Ціля, які на гвинтокрилі повітряної швидкої допомоги провели термінову евакуацію немовляти з вродженою вадою серця. Малюка за 45 хвилин доправили з Ужгорода до дитячого кардіохірургічного відділення медзакладу Львова для невідкладної операції. Львівські лікарі врятували дитину.

До привітання Президента також долучився льотчик ДП "Антонов", пілот літака "Мрія", Герой України Сергій Трошин. Борт під його керівництвом доправив вакцину проти коронавірусу та медичні засоби в десятки країн світу.

На новорічні урочистості були запрошені: шахтар з Краматорська Євген Александров, який "щодня спускається під землю, аби нам було світло й тепло", технолог хлібзаводу з Дніпра Світлана Кульбака, яка "щодня працює, аби нам було ситно і смачно", будівельник мосту в Запоріжжі Олександр Ластов'як та металург з Дніпра Андрій Шолков – ті, "хто плавить метал, і ті, хто будують з нього мости, що єднають Україну".

Також у привітанні Володимира Зеленського взяв участь учитель фізики, Герой України Ілля Гельфгат, який понад 30 років викладає у Харківському фізико-математичному ліцеї № 27. Він підготував багатьох переможців всеукраїнських і міжнародних учнівських олімпіад. Багато його учнів здобули вчені ступені.

Крім того, були запрошені: учитель хімії з Ворохти Івано-Франківської області Ірина Білінчук, яка, як зазначив Президент, "багато років щоранку долає пішки кілометри до школи у звичайному карпатському селі", та священик із Золочева Михайло Сукмановський, який навчає людей з інвалідністю. Близько 10 років він займається соціалізацією дітей і дорослих, щоб вони почувалися повноцінними членами суспільства. Священик вчить їх виготовляти свічки, варити сир і працювати на фермі.

Глава держави відзначив і здобутки українських спортсменів та їхніх тренерів. Так, на святковому заході в Маріїнському палаці були присутні: дзюдоїстка Дар'я Білодід та її тренер Світлана Кузнецова, веслувальник-каноїст Юрій Чебан та тренер Людмила Чебан, гімнаст Олег Верняєв зі своїм тренером Геннадієм Сартинським, легкоатлетка Ярослава Магучіх з тренером Тетяною Степановою, борець греко-римського стилю Жан Беленюк з тренером Володимиром Шацьких – усі "ті, хто підіймав угору наш прапор і підіймався на п'єдестал у променях слави", та ті, хто "весь цей час стоять у тіні".

Взяв участь у новорічному привітанні і президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка, а також 10-разовий паралімпійський чемпіон, параплавець, Герой України Максим Крипак. На Паралімпіаді 2020 року він здобув сім медалей: п'ять золотих, одну срібну та одну бронзову. За підсумками літніх Паралімпійських ігор – 2020 Максим Крипак став найтитулованішим спортсменом.

Також на урочистостях був присутній Ігор Євтушенко з Херсона, який на чемпіонаті світу з бразильського джиу-джитсу в ОАЕ здобув "золото" у ваговій категорії до 69 кілограмів, сам тренує спортсменів і працює двірником у херсонській школі.

До участі у привітанні також були запрошені ті, хто, як зазначив Глава держави, цьогоріч зробили мільйони щеплень, повели унікальні операції з трансплантації органів, "ті, завдяки кому хтось знову може жити, знову дихати і знову любити". Зокрема, це лікар-трансплантолог з "Оxматдиту" Олександр Лисиця, лікар-гематолог з Черкас Віктор Парамонов, під керівництвом якого відбулася перша в Україні пересадка кісткового мозку, лікар зі Львова Олег Самчук, який зробив першу пересадку легень, та медсестра з Одеси, "Наставник року в медсестринстві" Алла Кужель.

Долучився до привітання і головний лікар Центральної районної лікарні міста Попасної Олександр Ковальчук, який під обстрілами провів понад 380 операцій. Коли тривали активні бойові дії на сході України, до лікарні одночасно доправляли сім-вісім поранених, тож операційну облаштували в підвалі і оперували майже цілодобово.

Президент також запросив до участі в новорічному привітанні матір 19 дітей Світлану Ковалевич із с. Глинного на Рівненщині, яка "всі ці 30 років у декреті". Останній малюк з'явився на світ у січні 2019-го, коли Світлані було 45. Але вона з чоловіком не виключають появи на світ 20-ї дитини. Була запрошена й Олександра Слюсаренко, яка після смерті обох батьків опікується родиною з 10 братів та сестер.

Крім того, Володимир Зеленський розповів про визначні здобутки українських учнів та студентів, "які перемагають на міжнародних олімпіадах і конкурсах, чиї малюнки прикрасять унікальний космічний апарат, що вивчатиме Юпітер". Так, на святковому заході були присутні: переможець олімпіад Олександр Панасенко із Запоріжжя, а також восьмирічна Ярина Закалюжна, яка перемогла на міжнародному конкурсі Європейського космічного агентства Juice up your rocket. Малюнок дівчинки нанесуть на унікальний космічний апарат Arian-5, що досліджуватиме Юпітер.

До участі також були запрошені 12-річна Тетяна Тулайдан, яка врятувала під час паводка в смт Ясіня Івано-Франківської області чотирьох братів і сестер та отримала звання "Герой-рятівник 2021 року", і заслужений донор з Дніпра Володимир Ніколаєв, який майже за 35 років здав кров понад 600 разів і "чия небайдужість врятувала півтори тисячі людей, і в їхніх жилах тече його донорська кров".

У новорічному привітанні Глави держави також взяли участь "ті, завдяки кому є українська культура", зокрема оперний співак, соліст Національної опери України, Метрополітен-опера (США), міланської "Ла Скала", лондонського театру Ковент-Гарден, Оперного театру Копенгагена (Данія), Німецької державної опери Олександр Цимбалюк, балерина, Національна легенда України Олена Потапова, хореограф, Національна легенда України Мирослав Вантух, диригент Національного академічного театру опери та балету України Герман Макаренко, який став першим українським лауреатом премії ЮНЕСКО.

Володимир Зеленський окремо відзначив і тих, хто "робить винаходи й відкриття, завдяки кому є українська наука". Так, серед запрошених були: український інженер-оптик, професор Чернівецького університету, доктор фізико-математичних наук, лауреат унікальної міжнародної премії імені Галілео Галілея Олег Ангельський і керівник Державного підприємства КБ "ЛУЧ", Герой України Олег Коростельов.

Президент запросив до участі у привітанні з нагоди Нового року й уродженку Донбасу Тетяну Яловчак, яка підкорила сім найвищих вершин світу.

"Хто сім років тому втратив свій дім на українському Донбасі, але не втратив свій дух і підкорив сім найвищих вершин на семи континентах, ставши першою жінкою в Україні, яка це зробила", – зауважив Володимир Зеленський.

На святковому заході також були присутні Катерина та Стефанія Єсипенко – дружина й донька заарештованого в тимчасово окупованому Криму журналіста "Радіо Свобода" Владислава Єсипенка.

"Ті, хто не втратили гідності й говорили правду в Криму, за що втратили свободу. Та їхні рідні, хто не втрачає надії, що вони повернуться додому", – сказав Президент.

Окремо Глава держави відзначив запрошених захисників і захисниць, "завдяки кому ми досі є, хто захищає Україну з 2014 року й до сьогоднішнього дня, зберігаючи вірність присязі, за обов'язком служби", а також тих, хто пішов боронити Батьківщину за покликом серця.

Так, на урочистому заході були присутні: танкіст, Герой України Євген Сидоренко, доброволець, Герой України Дмитро Коцюбайло (позивний "Да Вінчі"), прикордонник, Герой України Едуард Атрашкевич, начальник штабу – перший заступник командира 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, Герой України Іван Віннік, старший лейтенант ЗСУ, Герой України Володимир Соснін, лейтенант ЗСУ, Герой України Василь Тарасюк (позивний "Тайфун"), командир фрегата "Гетьман Сагайдачний", капітан 2-го рангу ВМС ЗСУ Олексій Корецький, а також старший сержант ЗСУ Наталія Борисовська, яка пішла до армії у 20 років, із серпня 2014-го воює на фронті, командувала відділенням розвідки і навіть зіграла весілля на передовій.

"Герої України, які вісім років боронять наші кордони, захищають їх на суші, у воді, в повітрі, на передовій, у тилу ворога, через снайперський приціл, представники різних родів військ і єдиного козацького роду", – наголосив Президент.

Україна має набагато більше гідних синів і доньок, які були запрошені до участі в новорічному привітанні Президента, але через певні обставини вони не змогли бути присутніми. Проте їхня діяльність є важливою й помітною для Української держави та суспільства.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Вибачте, для коментування необхідно увійти.

3 коментаря

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
)(yйло

Россия - самая лживая страна в истории человечества!

Мне было тринадцать лет, когда Сталин начал войну с Финляндией. Красная Армия перешла границу, и на следующий день советский народ услышал по радио: «В городе Териоки восставшими рабочими и солдатами образовано Временное народное правительство Финляндской Демократической республики». Отец сказал: «Вот видишь, ни одна страна не сможет с нами воевать, сразу же будет революция».

Я не поленился, достал карту, посмотрел и сказал: «Папа, а ведь Териоки прямо рядом с границей. Похоже, что наши войска вошли в него в первый же день. Не пойму — какое восстание и народное правительство?»

И вскоре оказалось, что я был абсолютно прав: у одного мальчика из моего класса старший брат был в войсках НКВД и уже через несколько месяцев по секрету рассказал ему, что он был среди тех, кто вслед за вошедшей в Териоки пехотой Красной Армии ввозил туда товарища Отто Куусинена, руководителя финской компартии. А впоследствии все стало широко известно. Вот тогда–то я, почти еще ребенок, но, видимо, с зачатками понимания политики, впервые подумал: «Как же может наше правительство так врать?»

А через два с небольшим года, после нападения Гитлера, когда я, уже пятнадцатилетний подросток, работал санитаром в эвакогоспитале на улице Разгуляй, рядом с метро «Бауманская», я долго разговаривал с ранеными, которых привозили из–под Ржева (ни один не пробыл на передовой больше пяти дней, ни один), и то, что они рассказывали о том, как идет война, настолько отличалось — особенно если речь шла о потерях— от официальной пропаганды, что доверие к власти полностью исчезло.

Уже много десятилетий спустя я узнал, что из ребят 1921, 1922 и 1923 г. рождения, мобилизованных и отправленных на фронт в первый год войны, живыми и здоровыми вернулись — т р о е из каждых с т а человек. (Между прочим, наши историки и генералы до сих пор врут, как сивые мерины, намного преуменьшая — для чего, спрашивается, зачем? — наши потери.)

А еще спустя двадцать лет был Карибский кризис, и я в самые горячие дни работал фактически как помощник директора института, Анушевана Агафоновича Арзуманяна, а он был шурином Микояна, а Микояну Хрущев поручил заниматься Кубой. Поэтому я был в центре событий и по разным репликам директора догадывался, что наши ракеты действительно на Кубе. Но с каким невероятным возмущением почти кричал обычно спокойный министр Громыко, разоблачая «гнусную ложь» американцев по поводу якобы завезенных на Кубу советских ракет!

Как выходил из себя от негодования наш посол в Вашингтоне Добрынин, когда его спрашивали про ракеты, а как буквально бились в истерике известные на всю страну телекомментаторы, оравшие: «Да разве может хоть один человек в мире, знающий миролюбивую политику советского правительства, поверить, что мы привезли на Кубу ракеты?»

И только когда президент Кеннеди показал всему миру аэрофотосъемки, на которых явно, четко были видны наши ракетушки — матушки — пришлось дать задний ход, и я помню выражение лица Арзуманяна, когда он рассказал, что его высокопоставленный шурин улетает на Кубу, чтобы уломать Фиделя Кастро не возражать против унизительного вывоза наших ракет обратно. И потом— хоть кто–нибудь извинился, признался? Да ничего подобного.

А еще через несколько лет наши танки вошли в Прагу, и я помню, как в райкомах партии по всей Москве собирали лекторов, пропагандистов и агитаторов, чтобы дать им официальную установку : наши войска на д в а ч а с а (!) опередили ввод в Чехословакию войск НАТО. Кстати, потом то же самое будут говорить об Афганистане: несколько месяцев тому назад один таксист, ветеран — «афганец», сказал мне: «А все же не зря мы туда вошли, ведь еще несколько дней — и в Афганистане были бы американцы».

А еще я помню историю со сбитым южнокорейским пассажирским авиалайнером, когда погибли сотни людей. Официальная версия гласила, что самолет просто ушел в море, всем выезжавшим за границу строго–настрого было приказано только это и говорить. А Чернобыль, когда простые советские люди, поверившие в официальную линию («всего лишь авария») писали в «Правду» письма с протестом.

Против чего? Против того, как довели атомную станцию до катастрофы? Да нет, что вы! Против бессовестной клеветы западных средств информации, которые брешут что–то о радиоактивности, об угрозе жизни людей. И помню фото в газете: собачка, виляющая хвостиком, и текст: «Вот один из чернобыльских домов. Хозяева на время уехали, а песик сторожит дом».

Ровно 65 лет я жил в царстве лжи. Самому тоже приходилось врать — а как же... Но повезло — я был востоковедом, можно было по мере возможности избегать сюжетов, требовавших разоблачения Запада. А сейчас, когда студенты спрашивают: «Действительно ли советская система была самой бесчеловечной и кровавой?», — я отвечаю: «Нет, был и Чингисхан, и Тамерлан, и Гитлер. Но вот более лживой системы, чем наша, не было в истории человечества».

Почему я все это вспомнил? Даже не знаю. Может быть потому, что где–то промелькнула какая–то информация о каких–то неопознанных военных?

Георгий Мирский

Историк, заслуженный деятель науки РФ ....

2
)(yйло

Россия - самая лживая страна в истории человечества!

Мне было тринадцать лет, когда Сталин начал войну с Финляндией. Красная Армия перешла границу, и на следующий день советский народ услышал по радио: «В городе Териоки восставшими рабочими и солдатами образовано Временное народное правительство Финляндской Демократической республики». Отец сказал: «Вот видишь, ни одна страна не сможет с нами воевать, сразу же будет революция».

Я не поленился, достал карту, посмотрел и сказал: «Папа, а ведь Териоки прямо рядом с границей. Похоже, что наши войска вошли в него в первый же день. Не пойму — какое восстание и народное правительство?»

И вскоре оказалось, что я был абсолютно прав: у одного мальчика из моего класса старший брат был в войсках НКВД и уже через несколько месяцев по секрету рассказал ему, что он был среди тех, кто вслед за вошедшей в Териоки пехотой Красной Армии ввозил туда товарища Отто Куусинена, руководителя финской компартии. А впоследствии все стало широко известно. Вот тогда–то я, почти еще ребенок, но, видимо, с зачатками понимания политики, впервые подумал: «Как же может наше правительство так врать?»

А через два с небольшим года, после нападения Гитлера, когда я, уже пятнадцатилетний подросток, работал санитаром в эвакогоспитале на улице Разгуляй, рядом с метро «Бауманская», я долго разговаривал с ранеными, которых привозили из–под Ржева (ни один не пробыл на передовой больше пяти дней, ни один), и то, что они рассказывали о том, как идет война, настолько отличалось — особенно если речь шла о потерях— от официальной пропаганды, что доверие к власти полностью исчезло.

Уже много десятилетий спустя я узнал, что из ребят 1921, 1922 и 1923 г. рождения, мобилизованных и отправленных на фронт в первый год войны, живыми и здоровыми вернулись — т р о е из каждых с т а человек. (Между прочим, наши историки и генералы до сих пор врут, как сивые мерины, намного преуменьшая — для чего, спрашивается, зачем? — наши потери.)

А еще спустя двадцать лет был Карибский кризис, и я в самые горячие дни работал фактически как помощник директора института, Анушевана Агафоновича Арзуманяна, а он был шурином Микояна, а Микояну Хрущев поручил заниматься Кубой. Поэтому я был в центре событий и по разным репликам директора догадывался, что наши ракеты действительно на Кубе. Но с каким невероятным возмущением почти кричал обычно спокойный министр Громыко, разоблачая «гнусную ложь» американцев по поводу якобы завезенных на Кубу советских ракет!

Как выходил из себя от негодования наш посол в Вашингтоне Добрынин, когда его спрашивали про ракеты, а как буквально бились в истерике известные на всю страну телекомментаторы, оравшие: «Да разве может хоть один человек в мире, знающий миролюбивую политику советского правительства, поверить, что мы привезли на Кубу ракеты?»

И только когда президент Кеннеди показал всему миру аэрофотосъемки, на которых явно, четко были видны наши ракетушки — матушки — пришлось дать задний ход, и я помню выражение лица Арзуманяна, когда он рассказал, что его высокопоставленный шурин улетает на Кубу, чтобы уломать Фиделя Кастро не возражать против унизительного вывоза наших ракет обратно. И потом— хоть кто–нибудь извинился, признался? Да ничего подобного.

А еще через несколько лет наши танки вошли в Прагу, и я помню, как в райкомах партии по всей Москве собирали лекторов, пропагандистов и агитаторов, чтобы дать им официальную установку : наши войска на д в а ч а с а (!) опередили ввод в Чехословакию войск НАТО. Кстати, потом то же самое будут говорить об Афганистане: несколько месяцев тому назад один таксист, ветеран — «афганец», сказал мне: «А все же не зря мы туда вошли, ведь еще несколько дней — и в Афганистане были бы американцы».

А еще я помню историю со сбитым южнокорейским пассажирским авиалайнером, когда погибли сотни людей. Официальная версия гласила, что самолет просто ушел в море, всем выезжавшим за границу строго–настрого было приказано только это и говорить. А Чернобыль, когда простые советские люди, поверившие в официальную линию («всего лишь авария») писали в «Правду» письма с протестом.

Против чего? Против того, как довели атомную станцию до катастрофы? Да нет, что вы! Против бессовестной клеветы западных средств информации, которые брешут что–то о радиоактивности, об угрозе жизни людей. И помню фото в газете: собачка, виляющая хвостиком, и текст: «Вот один из чернобыльских домов. Хозяева на время уехали, а песик сторожит дом».

Ровно 65 лет я жил в царстве лжи. Самому тоже приходилось врать — а как же... Но повезло — я был востоковедом, можно было по мере возможности избегать сюжетов, требовавших разоблачения Запада. А сейчас, когда студенты спрашивают: «Действительно ли советская система была самой бесчеловечной и кровавой?», — я отвечаю: «Нет, был и Чингисхан, и Тамерлан, и Гитлер. Но вот более лживой системы, чем наша, не было в истории человечества».

Почему я все это вспомнил? Даже не знаю. Может быть потому, что где–то промелькнула какая–то информация о каких–то неопознанных военных?

Георгий Мирский

Историк, заслуженный деятель науки РФ .

3

Путин заявил , что его ядерное оружие будет прятаться за спинами ЖЕНЩИН и ДЕТЕЙ.

.

И анонсировал размещение ядерных ракет в вагонах РЖД .............................

.
...............................................................................................................

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: