Адвокат Мангера заявив, що Верховний суд визнав його справу "політичною": що насправді
Верховний суд України прийняв рішення у позові адвокатів Владислава Мангера, підозрюваного у вбивстві активістки Катерини Гандзюк, про визнання його справи політичною і наявності тиску з боку парламенту на органи прокуратури.
Про це заявив адвокат Мангера Дмитро Ільченко, передає УНН.
"Велика палата Верховного суду прямо визнала, що в кримінальній справі проти Мангера В.М. Верховна Рада порушила Конституцію і законодавство, а саме — тиснула на Генеральну прокуратуру щодо ведення справи. Більш того, хоча в рішенні цього немає (в цьому позові це питання ми не піднімали), але незаконність тиску на прокуратуру також означає незаконність тиску на суд — шляхом рекомендації "посадити Мангера"", — розповів він.
Дмитро Ільченко підкреслив, що 11 червня 2020 року ТСК парламенту з нападів на активістів вказала на необхідність "відновити кримінальну справу проти Мангера" і "вирішити питання з посадкою Мангера".
"17 червня 2020 року цей звіт був затверджений 307 депутатами, при чому прокуратурі дано "завдання" вирішити питання з відновленням справи. А вже через тиждень завдання було виконано — справа відновлена, Владислав Мангер був узятий під варту", — зазначив він.
За його словами, захист відразу ж подала позов, в якому вимагав визнати незаконною постанову Верховної Ради в частині роздачі завдань органам прокуратури.
"30 вересня 2020 року Колегія суддів Касаційного адміністративного суду відмовила нам в позові, вказавши, що Верховна Рада може роздавати завдання кому завгодно і про що завгодно і суди не вправі робити тут якусь перевірку. Ми подали апеляцію. І ось 02.07.2021 року Велика палата Верховного суду в складі 17 суддів усіх юрисдикцій більшістю голосів частково задовольнила нашу апеляцію. Верховний суд визнав, що Верховна Рада не має права давати вказівки органам прокуратури про те, як вести розслідування", — підкреслив Дмитро Ільченко.
Адвокат також наголосив на важливості такого рішення для політичного і громадянського суспільства України.
"На даний же момент як мінімум для ЄСПЛ, а як максимум — для інших українських судів подається сигнал — ця справа дійсно має політичне забарвлення, в цій справі дійсно винність людини визначається не судом, а політиками, які роблять це не виходячи з реальної вини людини, а виходячи з вимог "активістів". Дуже цікаво, чи почнуть зараз "активісти" вимагати негайно звільнити всіх суддів Верховного суду?", — підсумував Дмитро Ільченко.
Проте активісти ініціативи "Хто замовив Катю Гандзюк?" повідомили, що Верховний Суд не виносив такого рішення.
"Це суцільна вигадка адвокатів одного з замовників вбивства Катерини Гандзюк", — йдеться у повідомленні.
Що насправді вирішив Верховний суд?
Адвокати оскаржували по суті постанову Верховної Ради України, яка затвердила звіт ТСК по справі Катерини Гандзюк та інших громадських активістів.
1. Велика палата апеляційного суду погодилась, що Верховна Рада має право створювати тимчасові слідчі комісії для проведення розслідувань, що становлять суспільний інтерес. Вбивство Гандзюк та сотень інших активістів становило суспільний інтерес.
2. за висновками Верховного суду ТСК Верховної ради має право направляти свої висновки та рекомендації до Генеральної прокуратури для їх вивчення, а також отримувати інформацію за результатами розгляду направлених матеріалів.
Єдине, що вказав у своїй Постанові Верховний суд – це те, що Верховна Рада не може підміняти собою прокуратуру, яка є незалежним органом. Тому один із відповідних пунктів Постанови ВРУ Верховний суд скасував.
Ось як звучить цей пункт:
"поновити досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 22019000000000215 від 12 липня 2019 року за підозрою Мангера В.М. та Левіна О.О. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України."
Проте є один цікавий нюанс. Справа в тому, що Генеральна прокуратура поновила розслідування по Мангеру 11 червня 2020 року. А ТСК ВРУ надала рекомендацію 17 червня 2020 року.
Тобто Постанова ВРУ на той момент уже не мала жодного впливу на прокуратуру.
До того ж, не було ніяких причин оскаржувати постанову ТСК, оскільки її рекомендації не були обов'язковими до виконання прокуратурою.
