Мікропластик може потрапляти від матері до організму плода, — дослідження

Американські дослідники з Ратґерського університету на прикладі вагітних щурів показали, що плацента ссавців не може блокувати наночастинки пластику — ті можуть потрапити у серце, мозок та інші органи плода.

Про це розповіли автори дослідження, пише The Guardian.

Учені почали досліджувати це після появи інформації про те, що у плаценті людини знайшли мікрочастинки пластику. Вплив на організм крихітних пластикових частинок досі не відомий.

Але науковці заявляють, що є необхідність оцінити проблему, особливо стосовно розвитку плодів та немовлят. Річ у тім, що пластик містить хімікати, які можуть завдати плоду тривалої шкоди.

Дослідження на щурах опублікували в журналі Particle and Fiber Toxicology.

Під час експерименту вчені поміщали наночастинки у трахеї тварин ㅡ приблизно 60% від кількості, яку за день отримує вагітна жінка. Хоча, на думку науковця Дунжу Лі, який не був у складі дослідницької групи, ця оцінка занадто висока.

Частинки для роботи створили з полістиролу, який входить до п'яти пластмас, що є в довкіллі. Їх позначили флуоресцентною хімічною речовиною, щоб їх можна було побачити.

Окремий експеримент показав: наночастинки перетнули плаценту приблизно через 90 хвилин після того, як матері їх вдихнули. Вчені також визначили, що середня вага плодів тих щурів, які вдихали пластик, зменшувалася.

Як розповіла професорка Фібі Стейплтон із Ратґерського університету, науковці знаходили пластикові наночастинки скрізь: у материнських тканинах, плаценті та тканинах плода, у серці плода, мозку, легенях, печінці та нирках, пише Громадське. 

За її словами, науковцям ще слід провести додаткові дослідження, адже їхня робота «відповідає на деякі питання та ставить інші».

«Зараз ми знаємо, що частинки можуть проникати у плід, але не маємо достатньо даних стосовно того, чи вони там перебувають, чи організм просто відгороджує їх, тож додаткової токсичності немає», — розповіла Стейплтон.

Наступним кроком для дослідників стане розміщення щурів в «інгаляційній камері», де частинки можна вдихати, а не поміщати в трахею. Це також дозволяє оцінити хронічний вплив, при якому дають менші дози протягом тривалих періодів, а не одну велику дозу.