Roshen оголосила про перехід на “біорозкладні» пакети”: що з ними не так

Мережа магазинів Roshen оголосила про перехід на так звані «біорозкладні пакети».

У прес-службі повідомляють, що пакети виготовлені з домішкою d2w, завдяки якій вони розкладаються протягом трьох-п'яти років. Зазначається також, що у процесі розпаду не виділяється метан.

Такі пакети-майки вже з'явилися у кількох магазинах, і до кінця року ними планують замінити одноразові пакети в усій мережі. Надалі Roshen планує повністю замінити пластикову тару на «екологічно-дружню», хоча не пояснюється, що саме мається на увазі.

Як пише Хмарочос, d2w – це домішка з солей металу, яка справді розкладає пластиковий пакет потягом кількох років – на дрібні частки, зокрема мікропластик. Відсутність чітко визначеної термінології дозволяє виробникам називати такі пакети «біорозкладними». Але частинки мікропластику залишаються і потрапляють у ґрунт або воду.

У дослідженні, опублікованому 2017 року, розповідається, що пластиковий пакет з домішкою d2w не розклався протягом чотирьох років у різних умовах.

Торік Єврокомісія оприлюднила звіт із висновком, що «біопластик» не є вирішенням екологічної проблеми, і немає жодних доказів, що такі пакети повністю розкладаються. Більш того, Єврокомісія закликала Європарламент заборонити викоистання «біопластику» до 2020 року. Європарламент, у свою чергу, випустив директиву, яка забороняє використання терміну «біорозкладний» щодо оксо-розкладної технології.

Значна частина – до двох третин – мікропластику у світі утворюється внаслідок стирання шин автомобілів під час руху. Ще один вагомий чинник – відшарування частинок від синтетичних тканин під час прання.

За даними Міжнародного союзу охорони природи, мікропластик складає до 30% загальної маси пластику в океані.

Велика кількість виробників намагаються наслідувати екотренди, відповідно до вимог споживачів, хоча вжиті заходи не завжди є дійсно ефективними. Цей феномен називають «грінвошингом» (greenwashing), що українською перекладають також як «зелений камуфляж». Так само наприкінці 1990-х – на початку 2000-х, на хвилі активістських кампаній проти умов праці на фабриках бренди намагалися позиціонувати себе які такі, що піклуються про оплату та безпеку праці. Водночас ця проблема досі лишається.