Руйнувати стереотипи. Чому важливе правове озброєння в системі освіти

Деякі явища у системі освіти, а конкретно – негативні управлінські практики – викликають велику стурбованість та дискусії.

Наприклад, лист МОН, де йдеться про те, що в освітніх закладах усіх рівнів, у робочий час науково-педагогічні, педагогічні працівники та інший персонал повинен використовувати тільки державну мову. Зрозуміло, що є стаття 7 Закону України «Про освіту», де регламентується це питання, й інколи вона викликає обурення. Видання місцевих наказів на підставі цього листа мало зворотній ефект відвертання від української мови, особливо на Донбасі.

Або постанова Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 684, що встановлює Порядок ведення обліку дітей шкільного віку та учнів. Документ визначає цей механізм як такий, що ведеться з метою забезпечення здобуття дітьми загальної середньої освіти. При цьому звертається увага на те, що залучення працівників навчальних закладів до організації та ведення обліку дітей шкільного віку забороняється. Раніше педагогічних працівників змушували вести такий облік. І ось знову в деяких містах, за словами педпрацівників, видають наказ про так звані «мікрорайони»

Різними думками обмінюються учасники таких дискусій.

Чи винні в цьому місцеві чиновники з освіти? Питання в тому, наскільки самі педагоги дозволяють їм це робити. Тут треба навести норму вищезгаданого Закону про те, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб'єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу. Пам'ятати конституційну норму, де ст. 92 вказує, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина. А Закон «Про освіту» чітко містить норму, що листи, інструкції, методичні рекомендації, інші документи органів виконавчої влади, крім наказів, зареєстрованих Міністерством юстиції України, та документів, що регулюють внутрішню діяльність органу, не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати правові норми.

Складно засвоювати ці та схожі положення. Причини цього – історично глибоко «закопані». Однак такої спадщини треба позбавлятись, нормативно-правова база вже дозволяє це робити.

Не просто починати бути «революціонером». Весь страх – від незнання законів та своїх прав. Багато людей можуть запевнити: коли «закінчиться» страх – почнуть боятися вас. Зрозуміло, що зусиль піде багато, але воно того варте. Приємно, що є такі, хто пише: «ще до виходу цієї постанови, я ніколи не ходив по-підворами, оскільки вважав це приниженням вчителя, тим більше навіть в тій інструкції прямої вказівки на вчителя не було. Виступив на педраді, навівши аргументи про порушення моїх прав, і ….відстали. Є суди, і вони їх дуже бояться. Фотографуйте наказ і вперед для цього потрібно тільки побороти свій переляк. Успіхів Вам! Відстоюйте особисто себе. Інші хочуть ходити? Нехай ходять».

На жаль, в системі освіти ще багато таких, хто не буде відстоювати свою правоту, хто готовий виконати будь-який наказ.

І обурює найбільше, що переважно більш-менш освічені люди вчать наших дітей боятися. Боятися висловити свою думку, боятися керівництва, боятися відповідальності та зі страху влаштовувати різні "показухи". Так зміни ніякі не з'являться, і фраза Нельсона Мандели, що "освіта – наймогутніша зброя, яку можна використовувати, щоб змінити світ" так і лишиться для нас лише красивими словами.

Лише повний заряд правовими підходами зробить цю зброю по-справжньому бойовою.

Федір Руденко, для "Рубрики"